– Гей! – гукнула я йому вслід.
Він обернувся та звів брову.
– Якщо завтра тобі стане гірше – не кажи, що я не пропонувала їхати на обстеження. Вночі може бути температура чи ще шось.
– Окей.
– І велосипед я оплачу, залиш хоч номер мобільного...
Погляд його став одразу холоднішим.
– Не потрібно.
– Але я мушу...
– Я ж сказав – нічого не треба!
Розвернувшись він пішов далі, спираючись на зламаний велосипед.
– І що це за хлопець такий... чому саме так мав початись цей ранок, – бурмотіла я сама до себе.
Я сіла в своє авто, розкинувшись на сидінні, важко зітхнула ще незнаючи, що завтра ми з незнайомцем зустрінемось знову, але на цей раз в університеті.