Кохання всього мого життя

Глава 36

Влад прокинувся  і поглянув на годинник. «Час вставати, бо спізнюся до школи». Голова боліла від випитого пива, тому підійшов до холодильника, аби чогось випити, щоб втамувати спрагу. Нікого в квартирі вже не було. Йому було тут дуже важко. З татом він завжди розмовляв, бабуся у всьому підтримувала його, а в цій квартирі, на нього всім наплювати. Мама постійно у салонах краси, а вітчим – на роботі. Тому, самотність переслідувала його на кожному кроці. Це місто стало для нього чужим, але повернутися назад він не міг, адже ще місяць і потрібно здавати іспити. Тому, потрібно ще трішки потерпіти і самостійне життя зустріне його.

Він швидко зібрався і попрямував до школи. Кілька зупинок і маршрутка зупинилася біля воріт його навчального закладу. По дорозі хлопець зустрів Бориса. Хлопець вороже подивився на нього. Влад не хотів сваритися з найкращим другом через дівчат, тому першим наважився підійти до нього.

  • Борис, чекай! – вхопив він його за руку.
  • Що!

Хлопці зупинилися і стали навпроти один одного. Першим заговорив Влад.

  • Вибач, будь ласка за вчорашнє. Справді, у мене дах зносить через неї, а твоя Оля, просто потрапила мені під гарячу руку.

Борис мовчав, а потім не витримав.

  • Вона вже не моя, ми вчора розійшлися. Я помічав, що ти їй ще досі подобаєшся, але просто закривав на все очі. Але, вчора я прямо запитав у неї про тебе, вона нічого не відповіла і я все зрозумів. Тому, вона твоя.
  • Що? Ти знущаєшся? Для чого вона мені потрібна, я кохаю Поліну.
  • Тоді, чому ти не з нею?
  • Довго пояснювати і не знаю, чи варто.
  • Давай поговоримо після уроків у нашому кафе. У мене є для тебе пропозиція, думаю вона тобі сподобається. – промовив Борис.
  • Ок.

Продзвенів дзвінок і хлопці пішли на уроки. День видався трохи важким, адже контрольні роботи були одна за одною, а ще й голова трохи боліла. Тому, Влад чекав скорішого їх закінчення.

Нарешті, продзвенів дзвінок і хлопці попрямували до кафе. Замовивши міцної кави, Влад зробив ковток і відчув, що життя повертається до нього.

  • Ну і як? Краще стало? – посміхнувся Борис.
  • Знаєш, так. Про що ти хотів поговорити?
  • Не хочеш розвіятися на вихідних? – запитав він. – У мене є два квитки на виступ гурту «Океан Ельзи». Я їх дістав кілька тижнів тому, думав підемо з Олею, але тут не склалося – він замислився на хвилинку, а далі знову продовжив – тому, пропоную тобі піти зі мною. Звучить смішно, але не пропадати таким квиткам ж.

Влад подумав. На вихідних, він почував себе ще більш самотнім. Мама з вітчимом любили їздити на дачу, щоб відпочити, а його ніколи з собою не запрошували. Тому, краще провести вечір із другом, ніж на самоті. Так і побувати на такому грандіозному концерті було б супер.

  • Добре, чому б і ні!
  • Клас! Я знав, що ти погодишся.

Хлопці ще посиділи кілька хвилин у кафе, а потім пішли до магазину, щоб купити новий телефон для Влада, адже старий він вчора розбив.

 

Нарешті субота і ми, зібравшись чекали своєї маршрутки. Концерт повинен був відбутися о 19.00, тому ми не поспішали. Ми були налаштовані, щоб  весело провести час. Тому, побачивши, що до нас наближається маршрутка посміхнулися одна до одної. Вмостившись зручно на задньому сидінні, Маринка дістала свій телефон і ми розглядали фотки з її вечірки. Проїхавши пів нашого шляху, ми дістали наш ланч і перекусили. Ще трошки і ми на місці. Серце з тривогою калатало у грудях, адже скоро на нас чекає неймовірний виступ цього знаменитого рок-гурту. Ми одягнулися, як справжні рок-діви. На вулиці було тепло, тому куртки – косухи були якраз, для сьогоднішнього вечора. А ще рвані джинси, та зручні білі футболки з кросівками. Маршрутка вже під’їхала  до автовокзалу і ми, забравши речі виходили з неї.

  • Що ж? – вийшовши з транспорту промовила я – вперед до прекрасного!
  • Вперед! – підхопила мій настрій Марина.

Ми знайшли потрібний тролейбус і попрямували за зазначеною адресою. Добре, що ми не соромилися запитувати у людей дорогу, так би ми ніколи б не дісталися місця виступу.

На годиннику була 18.30 і ми вже стояли в черзі, аби потрапити на стадіон. Я обернулася, щоб поглянути скільки людей ще стояли за нами і побачила його у натовпі. Влад стояв поруч із Борисом. Напевно, він відчув, що хтось на нього дивиться, тому одразу ж підняв голову мені на зустріч. І наші погляди зустрілися. Я швидко відвернулась. Маринка помітила мій наляканий погляд.

  • Що сталося? – стурбовано запитала вона.
  • Я його щойно бачили! – торкнувшись обличчя промовила.
  • Кого? Влада? – перепитала Марина.
  • Так. Він трохи далі від нас зі своїм другом Борисом.

Тепер я була шокована. Він ж мене помітив, але чому не підходить. Я ще раз обернулася, але вже його не помітила.

  • Можливо тобі здалося? – запитала Марина.
  • Тепер вже нічого не знаю, можливо і здалося.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше