Глава 30

Канікули, це один із найкращих періодів навчання. Це були мої останні шкільні зимові канікули, адже далі вони не будуть такими безтурботними, як зараз. Можна довго поніжитися в ліжечку і нікуди не спішити. Обожнюю їх!

Сьогодні у мне було одне з найважливіших завдань – прикрасити ялинку. Спустившись до вітальні, я побачила цю новорічну красуню, яку тато вже розмістив у центрі кімнати. Хвоєю вона не пахла, адже була штучною. Якщо чесно сказати, я не розумію тих людей, які щороку прикрашають живі ялинки. Мені їх дуже шкода, адже потім, можна побачити, як за узбіччями цілі гори викинутих ялинок. Чи потрібно зрубувати деревце, заради того, щоб воно прикрасило будинок на період свят. Я не думаю!

В будинку була лише бабуся, яка поралася біля плити. Я зайшла до неї, поцілувала у зморшкувату щоку.

• Привіт, бабусечко! – промовила я.
• Полінко, донечко, ти вже виспалася? – запитала вона.
• Так. Думаю вже досить мені цього сну. – сівши за стіл, сказала я. – Сьогодні потрібно прикрасити ялинку і розвішати новорічні гірлянди по будинку. Допоможеш мені?
• На що вистачить сили, тим і допоможу – присівши навпроти мене сказала бабуся. – Снідати будеш?
• Так. І хочу багато смакоти.
• Я для тебе насмажила млинців. Будеш куштувати?
• Дякую. Звичайно, що так. Ти ж знаєш, я їх обожнюю.

Вона встала з-за столу і принесла мені свою смачнючу страву.

• Дякую. Я сама помию посуд, можеш відпочивати – сказала я бабусі.

Посмакувавши млинцями, я помила посуд і розпочала прикрашати свою зелену красуню. Бабуся мені допомагала, подавала іграшки, а ще розповідала цікаві історії, про їх колишнє святкування. Дуже цікаво було послухати її розповіді, адже про молодість бабусі, я мало що знала. Я уважно слухала кожне її слово. В гарній компанії, я і не зчулася, як прикрасила своє новорічне деревце.

• Ось і все, - прикріпила зірку на верхівку ялинки – ми – молодці.
• Це ти молодець, доню – промовила старенька – я мало, що тут зробила.
• Бабусю, - обійняла її – якби не твої цікаві розповіді, я б точно не закінчила б так швидко. А так, ти мене надихала. З цього часу – промовила я- ти, моя Муза.

Бабуся від моїх слів посміхнулася. Думаю, їй було приємно почути такі слова.      

• А тепер розвісимо гірлянди на вікна, - піднімаючи коробку з прикрасами промовила я – Музо! Ви мені допоможете, надихатимете мене на таку важливу справу?

Бабуся встала з дивану і пішла за мною.

• Звичайно, моя маленька жартівниця.

До вечора вся робота була закінчена. Ми вимкнули світло і включили свої гірлянди. Будинок засяяв різноманітними кольорами. Вікна палахкотіли блакитним кольором.

• Краса! – вигукнула бабуся. – Ти молодець, онучко!

І справді все було навкруги, як у казці.

• Ми з тобою – феї! А тепер вип’ємо  чаю з печивом?- подивилася на бабусю.
• Ідемо і будемо готувати вечерю.

Відпочивши, ми приготували смачну вечерю і чекали повернення батьків з роботи.

• Яка краса! – вигукнула мама, ввійшовши до будинку.

Ми задоволено переглянулися з бабусею.

• Які ви молодці, дівчатка! – Мама підійшла до нас і в радощах обійняла.

Через кілька хвилин до будинку зайшов тато із посмішкою на обличчі. Він також задоволено оглянув все навколо і поцілував нас.

• А тепер вечеряти! – вигукнула я.

Я дуже люблю сімейні вечері. Кожен із присутніх розповідає про свої пригоди, які сталися з ним на протязі дня. Всі щасливі, адже всі разом. Я поглянула на бабусю. Яка вона була весела, поруч із нами. Адже, бути самотньою на таке свято – це найгірше, що може статися з людиною. Я боюся самоти. І нікому не побажала б залишатися наодинці із самим собою. Задзвонив мій телефон і я відійшла до вітальні.

• Алло! Привіт! – почула знайомий голос. – Серце закалатало.
• Привіт! – вимовила я.

Телефонував Влад. Ми кілька днів не бачилися, бо він їздив до мами у місто.

• Як справи у моєї принцеси? – запитав він.
• Скучила за тобою.
• І я теж, дуже сумував. Зустрінемось сьогодні? У мене є для тебе подарунок.
• Знову? Вибач, але не потрібно. Ти мені вже один подарував, а я тобі – ні.
• Полінко, будь ласка не потрібно таким перейматися. Тим паче, мені подобається тобі їх дарувати. Приємно бачити, твою радісну посмішку.

Я знітилася від таких слів.

• Добре. Коли ти до мене підійдеш?
• Десь о 20.00. Тебе влаштовує такий час?
• Так. Тоді до зустрічі. Цілую!
• І я тебе теж.