Глава 29

Я тихенько зайшла до будинку, де всі міцно спали. Так я собі думала, але на мене чекала несподіванка. Бабуся ввімкнула світло на кухні і позвала до себе.

• Бабусю, чому ти ще не спиш? – запитала.
• Доню! Я своє вже виспала, немає сну. Так, думаю вип’ю водички на кухні, а тут і ти.
• Так. Я хотіла пробратися непомітно.

Бабуся подивилася на мене.

• Ти щаслива з цим юнаком? – запитала вона.

Від моєї бабуні нічого не приховаєш, хоча все і так написано на моєму обличчі.

• Так, бабусю, дуже.
• Я така щаслива за тебе. Адже, коли людина закохана важко цього не помітити. Кохання робить нас такими окриленими, піднесеними і ось ця посмішка – показала вона на мене – не зникає із наших облич. Такою і я була, коли зустріла свого Антона. Мені було стільки ж, як зараз тобі.

Вона опустила очі і притихла. Видно було, що їй боляче згадувати про дідуся. Але, опанувавши себе, бабуся подивилася на мене і сказала:

• Онучечко! Бережіть своє кохання, адже багато заздрісників навколо, які можуть вам напакостити і розсварити.
• Не хвилюйся, ми впораємося з усіма труднощами.

Я обійняла бабусю. Шалена думка, непомітно підкралася до моєї голови.

• Бабусю! Я хочу у тебе про дещо попросити.

Вона здивовано поглянула на мене.

• Ти можеш мені допомогти. Влад запросив мене на концерт до столиці. А я не знаю, як відпроситися у батьків. Допоможи, будь ласочка!

Бабуся посміхнулася. Спочатку не знала, що відповісти, а потім, на знак згоди, кивнула головою.

• Ти у мене найкраща! – радісно вигукнула я.

Задоволена, що знайшла собі союзника, я попрямувала до своєї кімнати. Час лягати спати!

Ранок розпочався дуже приємно. Поки я зібралася, моя сімейка вже снідала.

• Всім, доброго ранку! – вигукнула я.
• І тобі, донечко! – промовила мама.

Поки всі у гарному настрої, я вирішила поговорити про поїздку.

• Мамо, тату… - не знала, як розпочати розмову – У мене до вас одне, єдине прохання. Але, будь ласка без хвилювання. – Я вдихнула повітря і на одному видиху, промовила, - Ми з Владом хочемо поїхати на концерт.

Я одразу ж налаштувалася почути шквал критики, істерики. Але, мама з татом переглянулися і спокійно промовили.

• Без проблем. Тільки додому повернутися, а не залишатися невідомо – де, ночувати. Зрозуміло?

Такої відповіді, я не очікувала. Поглянувши на бабусю, я помітила її задоволений вигляд. Все зрозуміло! Бабуся  провела потрібну роботу і мені допомогла.

• Тоді, – встала зі столу. – Я побігла до школи. - Ура! – закричала у вітальні. Всі зареготали за столом. Я вибігла з будинку і послизнулася. Секунда, і я лежу на снігу.

Маринка побачила це і підбігла до мене. Я реготала на все подвір’я.

• Ти, що вирішила ногу зламати, щоб не виходити на  сцену. Обережніше потрібно, все ж таки зима. – бурмотіла вона.

Подруга допомогла мені підвестися і ми пішли до школи.

• Що з тобою? Ти сьогодні така весела. Щось відбулося між вами з Владом? – прискіпливим поглядом подивилася на мене.
• Маринко! Я на канікулах їду на виступ гурту «Без Обмежень», уявляєш?
• Ти серйозно? А з ким?
• З Владом.

Подруга подивилася на мене.

• І батьки твої не проти?
• Ні. Бабуся допомогла. Я така щаслива.
• І ви – посміхнулася вона – їдете з ночівлею?
• На жаль, ні. Але і так норм. Цього мама з татом не дозволили. Так і я ще не готова.

Ми розговорилися, що не помітили Влада, який чекав нас біля школи.

• Привіт, дівчата! – промовив він.
• Привіт, привіт! – відповіли.

Маринка пішла першою, а він зупинив мене і поцілував.

• Як спалося, принцесо? – не відводячи свого погляду, запитав він.
• Просто чудово. А тобі, як? – весело підморгнула я.
• Скучив за тобою. Ти мені наснилася. – Він зупинився. – Що ми їдемо на виступ до столиці. Ти запитала у батьків, чи можна?
• Так. Вони дозволили.

Влад обійняв мене і закружляв.

• Клас. Ідемо до школи? – запропонував.
• Звичайно. Пішли.