Глава 24

Коли Влад повернувся на дискотеку, Поліни вже не було. Він ще раз подивився навколо, лише декілька пар розмовляли на коридорі. Із залу вийшла Марина. Він підійшов до неї і запитав, чи не бачила та подругу. Дівчина сказала, що і сама її шукає. Влад запропонував піти до гардеробної, щоб подивитися чи є її пальто, але його не було. Тож, вони вирішили, що вона пішла додому. Телефон Поліни був вимкнений і Влад теж вирішив піти. Одягаючись, його помітила Ксюша. Дівчина, як завжди хотіла завоювати його, але Ксюша була йому байдужа.

• Вибач, але мені потрібно йти додому, - сказав він.
• Чому? Я дуже хотіла б побути з тобою, наодинці, ти ж розумієш в якому я сенсі? Її рука сковзнула вниз його живота. Влад схопив руку і відкинув її.  
• Я серйозно!

 Одягнувшись, він пішов додому. Дорогою він думав про Поліну. Сьогодні, хлопець хотів сказати їй ті слова, які ще не говорив жодній із колишніх дівчат. Він її кохає. Це почуття не давало  йому спати, воно заполонило його душу і оселилося глибоко в серці. Але, постійно якісь непередбачувані труднощі заважали їм бути разом. Тому, хлопець пішов до її будинку. Світло горіло у вікнах кімнати дівчини. Влад хотів побачити її і розповісти про свої почуття, але не наважився. Він ще раз набрав знайомий до болю номер, але почув лише голос оператора. «Значить не судилося» - подумав він.

Хлопець прийшов додому, де зустрів тата.

• Владе! Ти вже повернувся? – запитав тато.
• Так. – відповів хлопець.
• Так рано?- подивився на годинник.  Ти ж любив гуляти до ранку, а тут… Щось сталося?
• Не було бажання там залишатися, - збрехав хлопець. -Завтра рано вставати, тому хочу виспатися. Ти ж не будеш проти, коли я поїду в місто. Друзям давно вже обіцяв зустрітися.
• Ні, звичайно їдь. – сказав тато. – Ось гроші на дорогу і на кафе.
• Дякую, тату! – промовив Влад.
• Вечеряти будеш? – запитав чоловік.
• Можна було б і повечеряти. – Хлопець роздягнувся і пішов на кухню. Бабуся вже сиділа за столом і чекала своїх чоловіків. Легка, невимушена вечеря закінчилася і Влад пішов готуватися до майбутньої поїздки.

Хлопець ліг на ліжко і ще раз набрав номер Поліни. Знову теж саме, вимкнений телефон. Влад ніколи б не подумав, що зможе закохатися. Дівчата для нього завжди були іграшками, а тут все по – іншому. Чому саме вона заполонила його серце? Чим так сподобалася йому? На ці запитання відповіді не було. Мабуть, сам Купідон вирішив його зупинити і показати, що таке кохання. Почуття, якому не важливо багатий ти чи бідний, дорослий чи підліток. Воно не обирає! Хоча буває і складно, але для того, щоб щось отримати, потрібно чимось пожертвувати. Влад пожертвував своїми друзями, яких залишив у місті, мабуть нагородою за таку втрату і стала Поліна.

Хлопець згадав, що повинен ще зідзвонитися з Борисом, найкращим другом. Набравши потрібний номер, хлопець почув веселий голос друга.

• Привіт, брате!
• Привіт, Боря! Як справи? – запитав Влад.
• Все норм. А ти як? Завтра будеш?
• Думаю, що так. Потрібно трохи провітрити мозок. Так і відпочити, по – нормальному.  
• Знаю цей відпочинок. Тоді, чекаємо на тебе. Як приїдеш – набереш, ок?
• Давай, друже.

Влад вимкнув телефон і ліг спати. Завтра ж потрібно їхати.

О 6.00 задзвонив будильник. Влад швиденько став одягатися і за 20 хвилин стояв на зупинці. Маршрутка під’їхала якраз вчасно, тому він не встиг замерзнути. Сівши на перше сидіння, він одягнув навушники і включив голосно музику. Трохи розслабившись, він задрімав. Влад прокинувся, коли за вікном побачив знайомий надпис – назву міста. Нарешті! Хлопець озирнувся навколо і став збиратися на вихід. Маршрутка зупинилася і він вийшов . Одразу ж,  серце заполонила ностальгія. Як же було добре жити у місті. Коли він переїжджав, то дав собі слово, що він все одно повернеться і буде тут жити, тільки вже дорослим, самостійним життям. 

Набравши номер Бориса, друзі домовилися зустрітися у кафе, де проводили багато часу своєю компанією. «Нічого не змінилося»  - озирнувся навколо. Сівши у потрібну маршрутку, Влад через кілька хвилин стояв біля зазначеного місця. Борис не забарився і хлопці обнявшись, попрямували в кафе. Замовивши кави, Борис став розповідати про теперішнє своє життя.

• Майже нічого не змінилося, коли ти поїхав, – сказав Борис, - так – само відпочиваємо, та ж компанія. Я став головним у нашій команді із плавання. – хлопець замовк і подивився на Влада . – Ти ж не ображаєшся, адже це було твоє місце?
• Ні, що ти. Я ж все одно більше не повернуся, тому це місце по - праву твоє. А як справи у вас з Іркою?

Борис похмурнів.

• З Іркою все скінчено, – відповів хлопець – Знайшла собі мажора і киданула мене.
• Нічого собі! І давно?
• Місяць тому. Але я все пережив, змирився з цим. І тепер маю іншу дівчину. Ось про неї і  хотів тобі розповісти. – Він зустрівся поглядом з Владом.
• Давай, уважно тебе слухаю.
• Ти її знаєш, - він помовчав, - твоя колишня – Оля.
• Оля! Серйозно? – перепитав Влад.
• Так. Ну, після того, як ти поїхав, вона сильно переживала. І я її підтримував, короче, ми дружили. І, коли розійшлися з Іркою, ми стали частіше бачитися і спілкуватися. Так якось і вийшло. Ти не проти?