Нарешті вдома. Як же мені набридли всі ці незрозумілі ситуації! Чому кохати так важко? Звідки беруться ці заздрісні люди, які перешкоджають закоханим? Скільки багато запитань, а хто дав би відповіді на них? Ніби почувши мої думки, у кімнату зайшла мама. Як добре, що вона прийшла, можливо мама допоможе розібратися у моєму нелегкому коханні.
Вона сіла на край ліжка, а я швиденько лягла їй на коліна.
Мама гладила моє волосся, а я розповідала їй свої нещастя.
Мама подивилася на мене, ніжно поцілувала в чоло і промовила:
А й справді. Я ж не сама. У мене є він, а в нього – я. Ми все зможемо, головне довіряти і дослухатися один до одного. Я обняла маму і поцілувала її за таку мудру пораду.
Мама задоволено посміхнулася:
Я почервоніла і опустила очі додолу.
Мама підморгнула мені. Я посміхнулася і ми почули, як хтось прийшов.
В один голос, ми промовили:
Засміявшись, ми спустилися вниз. Дійсно, тато повернувся з роботи.
Мама підійшла до нього і поцілувала.
Мама пішла, а ми з татом залишилися у вітальні. Розмова не клеїлася. Аж поки, він не промовив:
Я мовчала і уважно слухала кожне слово тата. В глибині душі, я вже давно його вибачила, можливо якась неприязнь до нього ще залишилася, але я зможу її в собі побороти. Він ж мій тато!
Тато підійшов до мене і обійняв.
Той момент, багато чого дав мені зрозуміти. Тата ніхто, ніколи не замінить. Нехай він і оступився, зробив нам боляче, але потрібно вчасно відпустити образу, щоб вона не пожирала нас зсередини.
Ми ще стояли в обіймах один одного, коли у вітальню зайшла мама.
Ми кивнули головами і пішли вечеряти. Такої особливої вечері у нас ще ніколи не було. Як це чудово, коли все добре, хоча б вдома! Ми говорили до пізньої ночі, згадували дитинство, мама з татом розповідали свої історії із юності. І це могло б продовжуватися і продовжуватися, якби час стояв на місці. Але, подивившись на годинник мама дала команду іти спати. Хоча завтра і п’ятниця, але школу і роботу ще ніхто не відміняв. Тож, солодко позіхнувши, ми розійшлися по своїх спальнях.
Я прийняла душ, спакувала на завтра рюкзак і лягла спати. Місяць, крадькома підглядав у моє вікно, освітлюючи мою кімнату. Я дивилася на нього і згадувала Влада. Що ти зараз робиш, мій принце? Чи пробачив мені? Із цими думками я заснула, а місяць і далі невгамовно підглядав за мною.