Глава 15

Поки я спала, природа вирішила зробити мені подарунок. Прокинувшись, побачила, що на вулиці падає сніг. Ура! Зима! Кращого подарунка я і не чекала. Вибігши на кухню, я радісно обійняла маму.

• Мамусечко! Ти бачила, що твориться на дворі?
• Так. Цього року зима прийшла трішки раніше, ніж зазвичай – невдоволено сказала мама.
• Ти, що? – зупинила сумні думки мами. – Якраз вчасно, набридло вже дивитися на голі дерева та чорні будинки. А тепер навколо радісно стало. Подививсь!

Я закружляла в танку і потягнула за собою маму. Кілька хвилин нам вистачило і ми сіли снідати.

• Сьогодні перший день до школи, після твоїх вимушених канікул – промовила мама. – Не боїшся повертатися?
• Так. Вдома було добре. – відповіла. – Трохи хвилююся, але ж у мене є захисник. А з Ксюшою я поквитаюсь.
• Доню, не потрібно цього робити. Залиш все, як є.
• Ок.

Цього я так не залишу, хоча і запевнила маму , що не буду мстити. Ні, битися з нею я не буду. Я зроблю трохи інакше. Поснідавши, подякувала мамі і побігла одягатися. Сьогодні день обіцяє бути просто чарівним.

Вийшовши з будинку, на мене на вулиці вже чекала Марина. Я здивувалася, адже останнім часом подруга не дуже часто до мене дзвонила.

• Привіт, Полінко! – промовила та.
• Привіт. Не очікувала тебе побачити. Щось сталося?
• Чому ти одразу так. Нічого не сталося. Просто, я дуже за тобою скучила, тому вирішила по тебе зайти, щоб піти разом до школи.

Подруга поглянула на мене. Нічого не відповівши, ми пішли до школи. Сніг невгамовно кружляв, перетворюючи асфальт на біле покривало. Діти весело щебетали, дехто намагався зловити сніжинку, інші – зліпити снігову кулю. Нашу мовчанку перебила Марина.

• Я хочу попросити у тебе вибачення, Поліно – зупинила мене подруга.
• За що? Ти ж мене не била. Всеодно вже нічого не повернеш, як сталося, так сталося.
• Ну, просто я могла б тоді раніше вийти і вони б тебе не побили. І все було б добре.
• Не переймайся. Ми ж подруги, зате я добре відпочила вдома. Знаєш, які у мене були круті канікули?!
• Давай сходимо сьогодні у кафе, ти там мені все розповіси, ок?

Ми обнялися і я погодилася. Біля школи на мене чекав Влад. Як завжди був дуже гарно одягнений і такий же чарівний. Підійшовши до нього, він поцілував мене в щічку, і взяв мій рюкзак.

• Привіт, принцесо! – привітався він. – Ой, вибач, Маринко, привіт. Дівчина лише посміхнулася і не чекаючи нас, пішла до класу.
• Готова до навчання? – дивлячись на мене запитав Влад.
• Так, вже навіть трішки скучила за школою.

Ми йшли довгим шкільним коридором. Хлопець ніжно тримав мене за руку. І раптом, я відчула, як хтось сильно мене штовхнув у плече. Ксюша! «От, коза» - подумала я. Влад швиденько вхопив її за руку і зупинив біля нас.

• Негайно вибачся! – прошипів він.
• І не подумаю, зрозумів! – відійшла від нас Ксюша.
• Тобі ще раз повторити? – стиснувши її руку сильніше, продовжував хлопець.
• А то що, а?
• Влад, відпусти ї!ї – попросила я. – Нехай іде, мені її вибачення не потрібні.

Влад мовчки випустив її руку. Я обняла його і ми пішли до класу. Ксюша ще кілька хвилин спостерігала за нами. Мені здалося, що цим все не закінчиться. Так і сталося.

Сьогодні був дуже насичений день. Підготовка до контрольних робіт була майже на кожному уроці. Вчителі кожен раз нам наголошували, що ми випускний клас і повинні гарно скласти зовнішнє незалежне оцінювання. Я старанно вчилася, адже дуже хотіла стати лікарем. Людиною, яка б рятувала життя. Але, не такою як зараз більшість  медичних світил. Я хочу знати свою справу і ставити людям правильні діагнози, щоб вони витрачали гроші на користь для свого здоров’я, а не просто - викидали  на вітер. Тому, щоб вступити до медичного університету, потрібно наполегливо вчитися у школі, щоб добре здати ЗНО.

На перерві, ми з Мариною пішли до спортзалу. Хлопці грали у волейбол, дівчата спостерігали, але не так за грою, як за своїми улюбленими гравцями. Влад мене не помітив. Вперше я спостерігаю за його грою. Він зняв кофтину, залишившись лише у білій футболці. Кожен м’яз на його тілі  віддавався грі. Лише зараз, я змогла побачити його таким наполегливим та відданим команді. Команда Влада- виграла, і всі разом весело заплескали у долоні. Ксюша підбігла до нього і намагалася обійняти. Але Влад обернувся і помітив мене. Посміхнувшись, він підійшов і ніжно пригорнув до себе.

• Чому не підійшла? Я тебе тільки щойно помітив. – цілуючи мою щоку говорив хлопець.
• Хотіла поспостерігати за тобою. Думала, що ти кожної перерви втікаєш на побачення до якоїсь дівчини. А ти, дуже добре граєш!