Глава 13

Якби сьогодні мене хтось запитав, як почувається закохана дівчина, відповідь була б ось така: «Вона – щаслива». Так, саме – щаслива. До зустрічі з Владом, щастя у мене було зовсім в іншому, а тепер… Мені хотілося щохвилини бути поруч з ним, тонути у його міцних обіймах і танути від ніжних поцілунків. Цього ранку моя душа бажала саме цього. А ще торкнутися його мужнього обличчя. З посмішкою, я згадувала наше побачення. «Яка я щаслива!» - хотілося кричати на весь світ. Але, як говорять: «Щастя любить тишу».

• Потрібно збиратися – сказала в голос. А так ще хотілося поніжитися в ліжечку, але школа чекає. Одягнувшись, спустилася на кухню, де мене вже чекала мама.
• Ти сьогодні не на роботі? – здивовано запитала.
• Ні, у мене вихідний – сьорбнула свій чай мама. – Ну і як побачення?
• Класно. – з посмішкою промовила я. – Я щаслива!
• Моя маленька принцеса закохалася? – запитала мама. – Як це прекрасно.

Я засоромилася, адже таке зі мною було вперше і як реагувати на ці зміни просто не здогадувалася.

• Ти і не уявляєш, мамо, як все було чудово – продовжувала я. – Але про це потім, бо запізнююся.
• Справді, час вже тобі йти до школи. Гарного дня, донечко.

Допивши свій напій, швидко одяглася і вийшла з будинку. Пройшовши кілька кроків, почула знайомий голос.

• Поліно, зачекай!

Я обернулася. Влад! Він підійшов і поцілував мене в щоку.

• Привіт, сонечко! – дивлячись мені в очі, промовив він.
• Привіт! – зніяковівши відповіла. – Чому, ти тут? Заблукав? – пожартувала я.
• Уявляєш, так – посміхнувся він. – Ти мене заманила своїми чарами, і я тепер ніяк не можу знайти вихід.

Ми обнялися і пішли до школи. Уявляю, що зараз буде, коли нас побачать однокласники, а особливо Ксюша. Влад міцно тримав мою руку, лагідно погладжуючи її. Як це приємно, коли хтось піклується про тебе. Мій рюкзак був у іншій його руці.

• Тобі не тяжко нести два рюкзака? – запитала я.
• Знущаєшся, чи що? Для мене це легка зарядка зранку. Не хвилюйся за мене, я ж у тебе сильний. Він нагнувся до мене і чмокнув в губи.

Ми зайшли в клас і всі ошелешено переглянулися. За спиною, я чула невдоволені репліки, але головна істерика була ще попереду.

Ксюша тільки зайшла, як Ірка підбігла до неї і все розповіла. Я сиділа за партою з Владом і дивилися кумедне відео на його телефоні. Моя голова була опущена на його плече, а рука, була в його руці. Як приємно було бути поруч з ним, відчувати його запах. Моя щаслива хвилина закінчилася, бо продзвенів дзвінок. На середині уроку, мені передали записку від Ксюши: «Після першого уроку, чекаю на тебе біля спортзалу. Потрібно терміново поговорити». Що вона хоче від мене? Я повернулася до неї і в знак згоди, кивнула головою. Вона переглянулася з Іркою. Я зрозуміла, що щось не так. Хвилювання огорнуло мене. «Що задумала ця дівчина?» - подумала я. Почекавши закінчення уроку, я підійшла до Марини.

• Привіт – промовила я. – Чому ти не підійшла до мене?
• Привіт. Для чого, ти ж була сильно зайнята. – ображено промовила Марина. – Ще подруга називається, забула про що я тебе просила?
• Вибач, Маринко – промовила. – Я не хотіла тебе турбувати, бо було вже пізно. Ти ж знаєш, якби щось було не так, я б одразу зателефонувала.

Подруга подивилася на мене і заспокоїлася, адже побачила моє щасливе обличчя.

• Як все пройшло? Цілувалися? – підморгнула вона.
• Все було неймовірно. Ходімо на коридор, я все тобі розповім. Ми вийшли з класу. Влада теж не було, він з хлопцями пішов до спортзалу.
• Маринко, я така щаслива. Хочеться кричати про це. Але не можна.
• І я щаслива від того, що ти щаслива. – обійняла мене подруга. – Будь обережна, адже щастя хитка річ, сьогодні ти щаслива, а завтра все може зовсім по іншому повернутися.
• Я знаю. Тому й переживаю. Ксюша передала мені записку на уроці, хоче поговорити. Як думаєш, варто це робити? – запитала поради у Марини.
• Щось тут не чисто – задумалася Марина. – Ти ж знаєш, що їй також подобається Влад. А після того, як ви зайшли з ним за руки в клас, їй точно це не сподобалося. Давай я тебе підстрахую. Де вона назначила зустріч?
• Біля спортзалу, після другого уроку. Ти підеш зі мною?
• Звичайно, тільки біля тебе мене не буде. Якщо вона захоче щось тобі зробити погане, я буду на поготові.
• Дякую.

Дзвінок, як завжди вчасно продзвенів. Урок Марії Степанівни. Я ніяк не могла зосередитися, переживала за майбутню розмову. Влад це помітив.

• Полю, щось трапилося, поки мене не було в класі? – схвильовано прошепотів він. – Тебе хтось образив?
• Ні, все норм. – заспокоїла я. – Тобі здалося.
• Якщо хтось хоч пальцем тебе торкнеться, нехай начуваються – його губи легенько торкнулися моєї щоки.
• Ромео і Джульєта! – голос Марії Степанівни задзвенів як грім серед ясного неба. – Я розумію, молодість, почуття, але давайте це все після уроків, добре? Вона посміхнулася до нас, а я зніяковіла. Однокласники почали сміятися, я заховала своє обличчя за плече Влада.