Глава 12

Холодний день замінив вечір. Ніби природа хотіла зіпсувати моє побачення. На годиннику 19.40. Ми з мамою обирали одяг для мого побачення. Як у всіх дівчат мого віку, одягу було безліч, але як кажуть в такі моменти- обрати немає що. Тож, обрала коричневі брюки і легку кофтинку бірюзового кольору. До свого вбрання, зробила легкий макіяж (не дуже любила багато косметики на обличчі) та привела в порядок волосся.

• Красуня! – подивившись на мене мовила мама.

Почувши, як біля порога зупинився автомобіль, я швиденько одягла пальто, взула чобітки та прямувала до дверей.

• Поліно, - затримала мене мама. –А шарф?
• Так, забула.

Ці вже батьки. Все помічають.

Я вийшла на двір. Влад стояв біля автомобіля із букетом квітів. Сьогодні він виглядав приголомшливо. Чорне пальто облягало його підтягнуте тіло, він мені був схожий на одного із акторів із серіалу «Бригада». Такий же інтригуючий та загадковий.

Я підійшла до нього.

• Привіт, Полінко. – даруючи букет, промовив Влад. – Це тобі.

Він віддав букет і ніжно мене обійняв.

• Привіт. – змогла промовити я. – Дякую.

Влад відкрив дверцята автомобіля. Опинившись в авто, ми ще хвилинку постояли біля будинку і авто рушило. Мовчанку порушила я:

• Скажи, хоч куди ти мене везеш?
• Я хочу показати тобі своє особливе місце, куди я йшов, щоб побути наодинці із своїми думками.
• А чому, ви переїхали з міста до нас, у маленьке містечко?
• Ми могли залишитися у місті. Але, татові було важко після розлучення залишатися у тій квартирі. Тому, щоб підтримати його я і запропонував переїхати до бабусі. Ось так. А в тебе класні батьки? – запитав.

Я вирішила йому розповісти і свою історію.

• Так, у мене були класні батьки. Але, після першого вересня нас покинув тато.
• Інша жінка?
• Так. Він покинув маму заради якоїсь Ірини. Мамі було дуже важко, але вона впоралася із депресією, навіть роботу собі знайшла.
• Моя мама теж знайшла собі іншого. Але мені було гидко залишатися з ними. Я ж не маленький хлопчик, якого можна купити іграшками. А де працює твоя мама?
• На паперовій фабриці– відповіла.
• І мій тато теж, який збіг.

Ми ще довго говорили про батьків, адже опинилися в однакових ситуаціях. Краєм ока я спостерігала за ним. Коли він посміхався у нього збоків щік з’являлися ямочки, а коли був серйозним – обличчя ставало більш суворим. Але в будь – яких випадках, Влад був дуже симпатичний. «Мій красунчик» - подумала я.

• Ось ми і приїхали – сказав Влад. Ми зупинилися біля річки. Я з самого дитинства живу тут, але з цієї сторони до річки не ходила. Тут справді було красиво, хоча всього добре не можна було роздивитися, бо місяць не скрізь міг огорнути своїм сяйвом природу. Біля річки вже горіло багаття, невеличка бесідка зі столиком всередині, була вишукано прикрашена скатертиною із різними смаколиками. Влад взяв з машини гітару, термоси і ми попрямували в середину.
• Дуже гарно. – промовила я. – Я ще тут ніколи не була, хоча і живу тут ще з самого дитинства.
• Справді? Я ж казав, що це місце особливе, адже про нього мало хто знає. Можна я трохи попіклуюся про тебе?
• Звичайно. Я не буду проти.

Влад налив у чашки каву. Гарячий і запашний напій одразу ж залоскотав носа своїм ароматом.

• Дякую.

Ми пили каву, розповідали різноманітні історії із нашого шкільного життя. Трохи нагрівшись, Влад запросив мене до багаття. Він дістав свою гітару і став співати мою улюблену пісню:

«Навіщо не знаю
Ти оселилась
В моїй голові
Я розум втрачаю
Коли посміхнешся випадково мені

Я все б віддав
За те щоб була
Кожного дня
Ти поряд зі мною
Я все б віддав
Щоб наші серця
Билися в такт
Саме в цю мить…»

Він постійно дивився на мене, а я дуже хотіла цього. Бо сама пісня, була для мене ніби посвята.  Він продовжував грати різноманітні пісні. Ми сміялися, потім Влад запропонував мені повчитися грі на гітарі. Я погодилася. Він підійшов до мене, взяв мої руки і розмістив їх у правильне положення. Ставши за мною, я могла відчути п’янкий аромат, що відходив від нього. Я заплющила очі і спробувала його вдихнути сильніше. Ніби відчуваючи це, хлопець забрав гітару і обернув мене до себе.

• Можна тебе поцілувати? – прошепотів мені на вухо.

Я вже нічого не могла відповісти, лише кивнула головою. Він лагідно взяв своїми долонями моє обличчя і наші губи з’єдналися у палкий поцілунок. Його теплі губи торкалися моїх і невідоме для мене почуття огортало все моє тіло.

Влад подивився на мене.

• Ти, сильно мені подобаєшся, розумієш? - Він і досі тримав моє обличчя біля свого. – Я не можу нічого з собою зробити, ти як магніт притягуєш мене до себе. Я просто божеволію! - Я лише стояла і слухала його слова із завмиранням серця.
• І ти мені подобаєшся – все, що могла сказати в той момент я.