Глава 10

Прийшовши додому, я відчула запах чогось смачненького.

• Мам, - вигукнула – я вдома.
• Привіт, доню – вийшла мені назустріч мама. – Роздягайся, мий рук і бігом вечеряти.
• Добре. Хвилиночку.

Я миттю зняла пальто і побігла на кухню мити руки. Мама світилась від щастя. Напевне і справді новина просто чудова. Ми сіли за стіл.

• Доню, у мене гарна новина. – промовила мама. – Я знайшла роботу.

Я здивувалася:

• Роботу? – ще раз перепитала. – Але де? Ким будеш працювати?
• На паперовій фабриці. – продовжила мама. - Буду допомагати фасувати папір. Робота трохи важка, але я впораюся. Зате, ми не будемо залежні від грошей твого батька. Так, і  ти вже доросла. На наступний рік поїдеш вчитися, а я залишуся сама в цьому великому будинку. А так, піду працювати і не буде часу сумувати за тобою.

Справді, буде краще, коли мама працюватиме. Трохи розвіється, знайде друзів, а можливо і нове кохання.

• Мамо, ти у мене найкраща! – обняла маму. – Дійсно, підеш працювати, забудеш про тата, чому сидіти самій. Ти все правильно зробила. Я тебе  в цьому підтримую.

Повечерявши, ми ще довго сиділи на кухні. Розмовляли про школу, уроки,  плани на майбутнє. Я вирішила розповісти мамі про Влада.

• Мамо – не рішуче промовила я. - Хочу тобі дещо розповісти.
• Напевне я здогадуюся про що. – посміхнулася жінка.
• Пам’ятаєш хлопця, ну, новенького з нашого класу?
• Так, того красунчика, який ішов з тобою на святі?
• Так, саме нього – продовжувала. - Сьогодні він запросив мене на побачення.
• Справді? – не повірила мама. Це чудово. Я звичайно щаслива за тебе, що нарешті хтось тобі сподобався, але… Мама задумалася. Мабуть, в той момент, я розуміла про що вона думає.
• Гадаєш, він мені не пара – подивилася на маму. – Адже такі хлопці зустрічаються не з такими дівчатами, як я.
• Ні, зовсім ні, донечко – заспокоювала мама. - Ти у мене красуня і не смій більше думати про таке. Просто, я боюся, що він тебе скривдить, розіб’є твоє серце. Він хлопець видний, і мабуть мав багато дівчат. А, ти у мене ще така недосвідчена.  
• Що ж робити?

 Мама побачила, що я стала хвилюватися, обняла мене і промовила:

• Поліно. Ти у мене дівчинка розумна і сама добре знаєш, що тобі робити. Сходи з ним на побачення, придивись до нього, адже перше судження про людину не завжди відповідає дійсності. А там вирішиш, бути вашим стосункам чи ні. Це ж тебе ні до чого не зобов’язує.
• Дякую, мамо. – притулилася до мами. – Я тебе дуже люблю.
• І я тебе, донечко. А тепер -  спати. Мені завтра на роботу, як дивно звучить ця фраза, правда ж. – посміхнулася мама. – А тобі – в школу.

Ми побажали одна одній гарних снів і попрямували по своїх кімнатах.

Я зробила уроки, наготувала рюкзак. Спати не дуже хотілося, взяла телефон і вирішила зайти у соцмережу. Переглянувши всі свої сповіщення, вирішила знайти сторінку Влада.

• Влад Степаненко – ввела дані. На сторінці у хлопця було багато різних фотографій. На багатьох з них, він був із друзями. Світлини із різних вечірок, клубів, змагань. Я побачила фото, де Влад обіймав дівчину. Висока, струнка білявка з пишним бюстом ніжно цілувала хлопця.
• Мабуть його колишня дівчина – зітхнула я . – Так, куди ж мені до неї. – промовила.

Відклавши телефон, я знову задумалася. Можливо він і досі з нею зустрічається, а мене запросив заради прикола, мовляв закохаю у себе сіру мишку, адже я такий мачо. Але я відчуваю, що він не такий. За цим солодким образом красеня, ховається чуйний, добрий та сильний хлопець.

Навіщо себе мучити цими дурними здогадками, завтра про все дізнаємося. І з цими думками я поринула у сон.