Глава 4

Я ще й досі тремтіла. Одна думка мені не давала спокою «чому саме я? я ж навіть ніякого приводу йому не давала». Ми мовчки йшли берегом річки. У кожного була своя думка. Влад озвався першим:

• Вибач – промовив він. - Я зіпсував тобі вечір – винувато опустив голову хлопець.
• Ти що? – повернула обличчя до нього. - Ти врятував мене. Якби не ти, я і уявити собі не можу, що було б зі мною.
• Я не хотів його бити. Я…- замнувся Влад …просто не хотів, щоб він тебе поцілував.
• І я не хотіла – аж огидно стало від цієї думки
• Ти зустрічаєшся з Олексієм? – запитав Влад.
• Ні, і ніколи не зустрічалася – промовила я. Взагалі ніколи. Для мене це дивно, що Олексій наважився на таке, адже скільки ми з ним знайомі, він ніколи навіть не говорив, що я йому подобаюся. А тут таке утнув, жах.

Влад подивився на мене і щиро посміхнувся. Місяць своїм сяйвом освітив обличчя хлопця. «І справді – подумала я – він дійсно красень». Хлопець запропонував посидіти на березі річки. Він дістав гітару і легка мелодія приглушила тишу.

Там лиш для когось тільки лютий за вікном

На моїй вулиці давно уже весна… (Океан Ельзи»)

Я слухала, заплющивши очі. Це було настільки красиво, зоряна ніч, тихий плескіт річки і гітара. Про таке, я навіть і не мріяла. На жаль, пісня закінчилася. Я заспокоїла свою уяву і першою порушила тишу:

• Ти ж навіть не запитав мого імені. Адже ми з тобою не знайомі – посміхнулася я.
• Тебе звуть Поліна – це я знаю – сказав Влад. - У тебе гарні, щирі очі і дуже ніжні та сильні руки – посміхнувся він. - Ти завжди така боягузка?
• Так. Така у мене реакція на страх – з посмішкою відповіла. І ти, мені вибач за незручності. Не хотіла тиснути так сильно.

І розмова розпочалася. Ми говорили на різні теми: про музику, вірші, товаришів, школу і т.д. Я і не помітила, як на вулиці почало світати.

• Думаю, нам вже час іти – сказала я. - Дякую за приємний вечір.
• Так, час промайнув дуже швидко. Замерзла? – запитав хлопець.
• Трішки є. – відчула легенький холодок, що пройшовся по спині.
• Візьми мій джемпер, буде тепліше. Влад зняв свій теплий светр і допоміг мені його одягнути. Я відчула п’янки  й аромат його парфумів. Хотілося доторкнутися до нього, обійняти і не відпускати. Влад перекинув через плече гітару і ми попрямували додому.

Зупинившись біля мого будинку, я віддала Владу светр.

• Дякую тобі – першою промовила я. - Це був незвичайний вечір і поцілувала його в щічку. «Найбезглуздіший вчинок за все моє життя» – подумала я.

Влад цього явно не очікував. Він просто обійняв мене. І цього було достатньо, щоб відчути себе щасливою.

• І тобі, дякую - прошепотів він. -Зустрінемось в школі.
• Так, бувай.

Я побігла швиденько у будинок. Тихенько прокралася до своєї кімнати. На щастя, батьки вже спали. Одягнувши піжаму, я й досі відчувала його запах, який заполонив мою кімнату. Який же він класний! З цією думкою я поринула у міцний сон.