Розділ 36. Олег

      Моє полювання на цю пташечку закінчилося. Скільки воно тривало? Здається, п’ять днів. Довгенько, та очікування того коштувало. Коштувало кожної миті, кожної хвилини, кожної години і днини, що Мила не підпускала до свого тіла! Не пригадую щоб секс з кимось приносив стільки ж задоволення. Зазвичай зустрічалися раз, чи то й два і все - кидав, бо дівчина мене вже не цікавила. Так, була ще Карина, з нею ми “зустрічались” частіше, та лише тому що вона мене не дратувала і не робила дурниць. З нею було нормально. А от так, як зараз, щоб одразу після сексу вже думати про те щоб знов затягти ту ж саму крихітку до ліжка - таке вперше.  

      Мені просто знесло голову цієї ночі, що й не дивно після такого то дня. Але ж й наступні два дні я взагалі ні про що не думав. Просто насолоджувався життям! Вранці ми кохалися, потім снідали і йшли на пляж, потім обідали і заскочивши в номер переодягнутися знов кохалися і звісно ж, ніч також була сповнена пристрасті. Коротше трахалися за кожної нагоди і можливості. Як довбані молодята. 

     От дідько! Чому?! Чому мені з цією крихіткою так охренінно кохатися? Так легко спілкуватися? Так неймовірно затишно обійматися? Я на це не очікував! Це ж розвага на час відрядження, про яку я маю забути як тільки поїду. Та Мила захопила всі мої думки і бажання собою, і сама думка про те аби залишити її викликає відторгнення і, здається, сум.

       Вчора вона за сніданком, так, між іншим, сказала “Боже, як швидко закінчується відпустка. Коли я приїхала сюди час ледь тягнувся, а сьогодні мене ошелешила думка що завтра вже їхати.” Можливо вона очікувала від мене якоїсь реакції, але вигляду не подала і продовжила розмовляти, ділячись планами на найближчий тиждень і кумедними випадками з роботи. А я промовчав. Хоч хотілося крикнути, що нікуди вона від мене не поїде. Вдав, що нічого вартого уваги не почув. А ввечері, як шалений, брав її сприйнятливе до моїх пестощів тіло в усіх можливих позах так, що не тільки вона вирубилася від утоми після  чергової хвилі оргазму, я сам вирубився без сил.

     "Вона не поїде. Мене жодна дівчина самовільно не полишала. Всі лишалися поряд допоки я дозволяв. І з нею так буде. Що там вона казала, в неї ще тиждень відпустки, який вона збирається провести в бабусі? Червона Шапочка, щоб тобі. Тобто нічого термінового і важливого. Нічого важливішого за мене." Саме з такими думками я засинав глибокою ніччю, підібгавши під себе сплячу жадану жінку. А прокинувся один в ліжку. Сонце своїми яскравими променями намагалося пробратися крізь штору, яку теліпало час від часу поривами легкого вітерця. Отже, вже час до обіду йде. А де ж крихітка поділася? Може купається? Прислухався до навколишньої тиші. Ні. Значить пішла до себе, мабуть знов якихось речей забракло. Значить скоро повернеться. 

      Взяв з тумби телефон дізнатися час і погляд застиг на розгорнутому нотатнику поряд. Точніше на напису виведеному гарним рівним літерами на його сторінці. Навпроти дати сьогоднішнього дня, там де раніше було пусте поле, тепер синіло пару коротких речень:

“Вірю, тобі все вдасться, але й трохи удачі не завадить! Рада була познайомитися”.

     Поряд з написом невеличка прозора коробочка перев’язана червоною стрічкою, а в ній - срібна монета з чотирилисником конюшини. 

Від автора.  Історія продовжується, любі читачі, дякую за увагу! Хто не встиг ознайомитися з моїм новим твором "За годину до світанку", запрошую!