Розділ 34. Мила.  Щось пішло не так.

     “Ще, ще, ще...” - волав мозок після того як я трохи прийшла до тями від сну і згоряла в палких поцілунках. А потім я відкрила очі і ... “Бігти, бігти, бігти!” - тепер репетував мозок, переймаючись за мою безпеку. От навіщо я вчора ото таке зробила, га? Рембрандт недороблений, художник-недоучка. Я ж як вранці побачила свій “витвір мистецтва”, то більше не могла поринути знов в цю солодку знемогу якою мене огортав Олег. Мені дуже хотілося сміятися. Та що там сміятися - відверто реготати. А могла ж вчора піти собі, спокійненько, так ні. Захотілось попустувати. Вважай, що сама собі напаскудила.  І не скажеш йому тепер нічого, а то сюрприз не вдасться. Ха-ха. 

      Абияк відбрехалася і втекла. 

     - Кицю, а де ти була? Невже ховаєшся від свого котика?! - я підстрибнула від несподіванки. Він мене знайшов. Так не чесно! Я ще не вигадала, як буду виправдовуватися. А може все ж не помітив? Точно помітив. Злий такий. Зараз, як ніколи схожий на чорного вовка. Точно мене вб’є. Загризе. Що ж йому відповісти з приводу “макіяжу” на його обличчі? От були б ми сімейною парою з дітьми, можна було б  все на дітей звернути. Ех, доведеться доти самій викручуватись. 

 - Та чого б мені ховатися, що ти! - запевняю невинно кліпаючи очима. 

- Ну, може боїшся моєї вдячності за твою турботу? Мені так сподобалося, - хапає в обійми і так стискає, що я зрозуміла,  не загризе - задушить! 

- Сподобалося? - з надією поглянула на Олега. Ні, видно ж що не сподобалося. - Не сердься так, будь-ласка. Так вийшло, чесно. Це був творчий порив, - ляпаю перше,  що прийшло в голову. 

    І чого він мене тягне до води? 

- Зупинися! Я була в стані афекту! - починаю панікувати. Ні, він мене не загризе. Втопить. 

- І хто ж тебе довів до такого стану? - єхидно перепитує не припиняючи своїх дій. Він вже йде по коліна в воді і сунеться далі. 

- Звичайно ти! В твоїй присутності я починаю себе якось дивно поводити, роблю вчинки, які мені зовсім не притаманні! - намагаюсь видряпатися, та він продовжує міцно тримати 

- Як добре, що у нас все взаємно! 

- Що?- незрозуміла. Він нарешті зупинився, може передумав мене топити?  

- Ти мене також доводиш до стану афекту! - отак сказав і шубовсть мене в воду. 

- Ааааа! - скрикнула, а потім, трохи побулькавши, все ж виринула на поверхню.

     Відфоркуючись від стікаючої волоссям води гнівно стріляла в нього очима. Якщо досі я й відчувала страх, то зараз його місце упевнено зайняла злість. І образа. 

- Ну ти й гад, - відтискаю змоклу накидку і одягаю сонцезахисні окуляри на волосся. Неймовірно, що вони не загубилися при падінні. - Що, тепер задоволений?! 

- Ні, - нахабно посміхається.

Ах, він не задоволений?! Так я зараз додам!    З розмаху як хляснула його мокрою тканиною куди дотягнулася, а потім ще, і ще. Він ухиляється, та не надто різко, наче дає мені відчути свою перевагу. 

- Ні, все одно мені цього мало, - перехоплює мою руку і притискаючи до себе шепоче, тулячись чолом до обличчя. 

- Тепер я вірю, що ти в неадекватному стані, - розгублено відповідаю, намагаючись ухилитися від його гарячих губ що починають ковзати моєю щокою, шиєю. 

- Так, ти мене зводиш з розуму. Навіть коли ти не поряд, я марю тобою, - хлопець не втрачає часу і переходить до активних “наступальних”. Підхопивши мене під сідниці Олег іде на глибину і не припиняючи пестощів. Його впевнені рухи, палкі поцілунки просто вимикають мозок. Вода вже досягає грудей і він стає ще сміливішим в діях. - Дідько! Як ти мене заводиш...Я ледь з глузду не зійшов сьогодні як ти пішла... Що ж ти зі мною робиш?! 

- Ну ти й дурко, я ж пожартувала, - намагаюся повернутися з дурману, в який мене затягують його обійми і власні почуття. - Досить скромно пожартувала, так що не топи мене, я погано плаваю. Добре? 

- Топити точно не буду, я хочу з тобою зробити дещо інше. Абсолютне протилежне.- Повідомляє мені хрипким, владним тоном не припиняючи осипати поцілунками всі досяжні ділянки мого фактично оголеного тіла. 

- Чорт, - не можу стримати стогін від сильного збудження що наринуло і ось-ось вимкне керування мозком. - Тут же не відповідне місце... - намагаюся вмовити чи то себе, чи то його. Чи то свої руки, що вже почали безпардонно мандрувати його тілом то куйовдячи волосся, то погладжуючи обличчя, то впиваючись пальцями в його м’язисті руки і спину. 

- Зовсім невідповідне, - погоджується мій норовистий красень, дещо стишивши напір. - Та боюся, як розімкну обійми ти знов втечеш. 

- А я не хочу тікати, хочу залишатися в твоїх обіймах, - відкриваю йому велику таємницю, ловлячи його задоволений погляд. 

- Тоді, - залишає на чолі цнотливий поцілунок, - зажди мене біля свого шезлонгу. Мені необхідно, - прочистив горло, - трохи поплавати. Йди вже, крихітко, - неохоче вивільняє мене підштовхуючи до берегу, - і пірнає з головою під воду. А я ледь знаходжу в собі сили і на тремтячих ногах, дійсно йду до свого місця, прихопивши з бару зелений чай з м’ятою і лимоном.  

     Хвилин за 15-20, якраз коли я встигла прийти до тями, випірнув з води і Олег. І хочу сказати, що до самого вечора ми чудово проводили час: плавали, грали в волейбол, катались на катері, їли, жартували і обіймались. Красунчик більш не вмикав на повну силу своєї чоловічої харизми, втім, я також намагалась не провокувати його. Зараз же, прогулюючись нічними алеями під високими яскравими зорями ми просто насолоджувались прохолодою бризу після насиченого спекотного дня. Неподалік стояв лоток морозивника і мій джентльмен вирішив пригостити леді, тобто мене, залишивши очікувати його повернення в альтанці повитій трояндами.  

    І все б нічого, я і надалі  знаходилася б під враженням ідилії цього дня, та якийсь  чолов’яга взявся це виправити. Проходячи повз він вирішив що самотня дівчина потребує його суспільства. Не люблю п’яних людей - більшість з них стає неадекватною. Ось вам яскраве підтвердження цьому факту - перебрало алкоголю, а тепер вирячило свої баньки і нікуди не поспішає. Нерозуміючі розглядаю його у відповідь. Може переплутав з кимось?