Розділ 31. Олег. Повернення. 

     Поїздка, в цілому, вдалася. Не скажу, що досяг всіх цілей які собі ставив, та так навіть цікавіше. Та й спілкуватися з дівчиною мені сподобалося. Весело. І ніколи не знаєш, як вона відреагує на те чи інше. На устричній фермі  замість вереску й дорікань за змоклий одяг - влаштувала справжні бої без правил. В магазині одягу, замість того аби розвести на гроші і таскати за собою з безліччю пакунків - відправила пити каву. А замість ночі кохання, - хмикнув сам до себе,- я отримав п’яні відвертості і заняття з посилення самоконтролю. Цілу ніч “працював над собою” і тільки Всевишній знає, яких зусиль мені коштувало стримувати себе. Допомагала впевненість, що ще встигну надолужити згаяне. І не один раз. Посміхнувся і взяв у полон її долоньку своєю рукою. Маленька ніяк не відреагувала на таке свавілля. 

     Глянув на навігатор. Через пару кілометрів будемо на місці. Мила, напевно, захоче повернутися до себе. А я хочу аби лишилася зі мною. Що ж зробимо? Почухав чоло. Вкотре примусив себе відвести від дівчини погляд. Я звичайно втомився від того, що довго був за кермом, але ж тільки 19 година. Може запропонувати принцесі відпочити  пару годин і ще зустрітися? 

Лагідно полоскотав ніжну долоньку. 

 -  Прокидайся, кицю. 

Мила нахмурилася, зморщила носик і потягнулася, наскільки дозволяв ремінь безпеки. 

 -  Мяу, - видало це чарівне створіння. Посміхнувся і зосередився на дорозі. 

     В голову прийшла дещо відчайдушна у своїй самовпевненості ідея. Ніколи не хвилювався так перед дівчатами, та зараз затамувавши подих озвучив пропозицію: 

 -  Давай разом повечеряємо в мене, а потім проводжу тебе. Якщо, звичайно, ти не захочеш лишитися, - нахабно підморгнув крихітці. 

    У відповідь почув щирий сміх і коротке “Давай”. О, то ми просуваємось! Знов почав дихати і розслабив руки, які чомусь до побіління кісточок стискали кермо. Чи вона не розуміє на що погодилась щойно? Ні, впевнений, вона кмітлива дівчинка і сьогоднішню ніч ми проведемо дуже гаряче! 

    Нарешті ми приїхали. Припарковав авто і ми разом почали виймати речі, паралельно наводячи порядок в салоні. 

 -  Тільки мені потрібно привести себе до ладу і … - тихо почала вона. Схоже дівчину знов почали гризти сумніви. Перебиваю не даючи розвинути думку. 

 -   В мене в котеджі стоять абсолютно вільна джакузі і душова кабінка, зможеш обрати на свій смак, а рушником, так вже й бути я поділюся! 

 -  Ха-ха, маєш поради на всі випадки життя. 

      Проходячи повз літнє кафе, в якому відбулося наше перше побачення, замовили піцу, салат, сок. За окрему доплату нам пообіцяли, що все це через 30...40 хвилин буде в моєму номері. Чудово. Отак і йду до свого “лігвища”: однією рукою тримаючи пташку за руку, а то з неї станеться придумати яку відмовку і упурхнути, а в іншій - наші речі. Відпустив її руку тільки коли переступив поріг будиночку і зачинив за нами двері. Закинув сумки в свою кімнату. 

 -   Проходь, розташовуйся. Сподіваюся ти не будеш проти, що я перший піду в душ? 

 -   Ні, що ти. Не хвилюйся за мене! Я знайду чим себе розважити, - роззирнулася навколо. - О, якраз скористаюся твоєю відсутністю і понишпорю по твоїм речам.  

Підморгнула мені і широко усміхаючись демонстративно вмостилася в одне з крісел. 

 -  От, зараза, - тихо пробурмотів лише для порядку, бо насправді хотілося сміятися, а не обурюватися. 

   Взяв чисті речі і пішов. Прохолодна вода зняла сонливість. З бадьорістю повернулося і почуття гумору: 

 -  Ну що, знайшла щось цікаве? - шкірюся до крихітки, що вже заходить з речами до ванної. Вона лише фиркнула проходячи повз. Отож. 

    А тепер, час зайнятися підготовкою до рандеву. Ну як, підготовка  то голосно сказано- швиденько перевірив в тумбочці біля ліжка чи на місці засоби захисту і на тому все. За 10 хвилин принесли замовлення. Поставив пакети на столик. Вирішив поки не розпаковувати, аби їжа довше залишилася теплою. Впав на диван, посидів. Встав. Потупцяв біля ванни. “Вона там що, потонула? Може поквапити її якось делікатно. Ага, наприклад, почати горлопанити - пожежа, пожежа!” Порадів власній дотепності та передумав. “Зараз краще так не жартувати. Ще розізлиться моя принцеса і з ванної кімнати прямо в свою кімнату змиється.”

    Налив собі в склянку трохи віскі, кинув пару кубиків льоду. Знов присів на диван. Хлебнув. Приємне тепло розійшлося по всьому тілу. Життя налагоджується! От би ще й крихітка моя, водоплавна, нарешті вийшла до мене. Мрійливо поглянув на двері, які ховають від мене мою дівчинку. Вмостився зручніше. Хлебнув ще пару ковтків зі стакана. Закинув ноги на диван і дістав телефон. Погортав повідомлення, стрічку новин в соцмережі. Нічого цікавого. Відкрив галерею.

    Мила навіть не здогадується, що в мене є декілька її фото. Я ж підкреслено ігнорував її натяки про спільні фотографії. Навіщо здобувати щось спільне, коли ми через кілька днів розстанемося? Не хочу обтяжувати її зайвими думками і сподіваннями. А сам, тим часом, нишком робив знімки... Ось це фото з танцмайданчика. На ньому вона обернена спиною і обличчя не видно. Лише постать у відвертій сукні з оголеною спиною, водоспадом волосся, яка наче завмерла у спокусливій позі. Одна рука спрямована вздовж тіла, а інша зарилася в волоссі. Крихітка тут така гаряча. Ух, обпектися можна! 

    Потягнувся, позіхнув, поставив стакан з віскі на стіл.  

    Або ось це фото. Його зробив вчора, коли дівчина вже заснула. Вона тут така гарна і беззахисна. Волосся розлетілося по подушці, долоньки складені під щічку, оголене плече і оголені ніжки, що визирають з-під ковдри.

    А це фото, зроблене сьогодні вранці, коли сонячне проміння ледь торкалося її сонного носика. Яка ж все таки вона ніжна і тендітна тут вийшла. Навіщо я робив ці світлини й сам не знаю. Захотів. Ще раз позіхнув. Глянув на заповітні двері. Шуму води вже не чутно, а то вже хороший знак, отже ще трошки залишилося почекати. Поглянув на годинник. Минуло 20 хвилин. Хм, не так вже й багато часу минуло. Вочевидь, для мене час минає якось по-іншому. Тягнеться. Повернувся до споглядання світлин в телефоні намагаючись визначити фаворита.