Розділ 30. Мила.Прогулянка.

     Стоячи під рясними струменями душа розслабилася і до мене поступово почали повертатися спогади про вчорашню ніч. Хм, нічого такого. Нічого, що тягне на ту драму яку він тут розіграв. Ну носив він мене на руках. Ну довелося йому вислухати “тонну” маячні, що я верзла весь час, як він тягнув мене до номеру. Так за що боровся, на те і напоровся! Знаємо ми таких: то номер один на двох, то коктейлі, то пристрасні поцілунки... Ух! По тілу пройшла хвиля приємного тепла. Уява жваво підкинула образ Олега. Хитрий гад, гарний. І порядний, як виявилося. Досить мріяти. Замотуюсь в білий халат і виходжу до хлопця як є в, так би мовити, неприкрашеному вигляді.

     Вітерець холодить вологу шкіру, а очі засліплює яскраве вранішнє сонце і осяйна усмішка Олега. Босоніж проходжу на терасу. Тут вже засервіровано сніданок на двох. Тости, мед, фрукти, омлет з овочами, нарізка сирів, кава. І якщо я досі питала себе, чи варто було погоджуватися на цю авантюру з подорожжю, то тепер з впевненістю можу відповісти - варто. Бо це неймовірно приємно - снідати під безкрайнім небом в компанії чарівного хлопця, ще й під акомпанемент далеких криків чайок, шурхоту морських хвиль і піску на узбережжі. 

      Як ви вже зрозуміли - сніданок вдався. Весело й невимушено обговорили деталі майбутньої прогулянки. Минулої теми Олег більше не торкався, за що я була йому вельми вдячна. Хоч провину за свою поведінку я так і не відчула - на відпочинку люди собі й не таке дозволяють, але ж я - дівчинка. Леді. А справжні леді  так не поводяться! Та й в мене самої вже почало складатися враження, що стаю алкоголічкою. Мимоволі згадалась пісня Артура Пірожкова “Алкоголічка” і викликала посмішку.  

     Тепер прийшла черга Олега приводити себе до ладу в ванній кімнаті, а я, закінчивши насолоджуватися кавою, почала збиратися. Брудний одяг, який ми вчора не замислюючись поскидали, наразі був випраний, відпрасований і охайно складений в шафі. Чудово, враховуючи те, що в мене то й речей з собою - на пальцях однієї руки порахувати можна. Одягаю білий топ і спідницю. Потім, як будемо їхати назад, зміню її на шорти, а поки складаю шорти та інші свої речі в пакет. Трохи підфарбувалася. Все, тепер красуня! І ось на тобі: 

“Не смотря на милое личко -  

Алкоголичка, алкоголичка,  

Счастье прогорает как спичка , 

Алкоголичка, алкоголичка...” 

- зазвучало в моїй голівоньці.  

    Капець. Схоже заїло. Це ж тепер на цілий день! Мене аж в жар кинуло. Треба з цим щось робити, подумалось. І я, як людина знайома з українською народною мудрістю - клин клином вибивається - одразу попросила Олега назвати пісню, яка йому подобається. Спочатку він здивувався і навіть перепитав: 

 -  Навіщо? 

    Аха-ха-ха, напевно зі сторони я схожа на школярку, що заповнює анкету друзів: який твій улюблений колір, улюблена пісня, улюблена страва... Або Олежка злякався, що почала збирати інформацію про нього? Ага, і почала з улюблених пісень! Яка ж я підступна жінка! Ой, не можу, аха-ха-ха ! А, між тим, саме зараз з Артуром Пірожковим за пальму першості в моїй голові сперечався Андрій Хливнюк з “Вона носила квіти у волоссі” , і Монатік з “Глубоко в твоих глазах”.

 - Ну назви, невже тобі важко?!- зі страждальницьким виразом обличчя обурилася. - Гаразд, можеш назвати будь-яку, не обов’язково свою улюблену. Я зараз з глузду з’їду - в голові застрягла одна пісня і треба її звідти витурити. 

   І уявіть собі, що після обговорень музичних новинок і вподобань, коли я вже й забула ту нав’язливу пісню, а Монатік з Дорофєевою почав святкувати свою перемогу наспівуючи : 

“ Ведь я глубоко в твоих глазах, вижу невесомость, 
Глубоко в твоих глазах , я вижу опасность 
И это прекрасно! 
Все что, ты захочешь, буду только за. 
Глубоко в твоих глазах...” 

Олег вирішив поцікавитися: 

 -  Так яка там пісня до тебе пристала? 

О, ні! 

 - Олег, ти це спеціально?! Як ти міг? Навіщо ти так зі мною! - пильно втупилася в нього намагаючись вирахувати брехню. 

 - Та що я зробив?! - сміючись виправдовувався він, а в моїх мізках знов заграло :

 “Алкоголічка, алкоголічка...”  

    Позбутися цієї мани вдалося вже пізніше - під час обіду в Міському ринку їжі. Його затишна і водночас розбурхуюча атмосфера вибила з голови всі думки не пов’язані з цим місцем. Ми набрали всілякої смакоти і ділилися враженнями. Всі цікаві місця були начебто недалеко одне від одного, та все ж тригодинна прогулянка дещо втомила і дозволила зголодніти. Тож смажені реберця, салати, смузі, свіжа випічка здавалися дивовижно смачними. 

******* Продовження*******

    Та до того, к ми добралися цієї “оази” мені довелося зустрітися з своїм нічним жахіттям, що втілилося в реальність - Потьомкінські сходи. Ні, вони звичайно вражають, але ж це - сходинки. Ще й без поручнів. І їх так багато. “Це ж, якщо запнутися десь зверху, то донизу - котитися і котитися... В порт докотиться лише бездиханне тіло...” - ошаліло розглядала цей архітектурно-садистський витвір і робила перший крок. От якби треба було б підійматись - та без питань! Мене рятувало лише те, що між ярусів сходинкового катування були майданчики. І те, що я міцно вчепилася в руку Олега. З ним не страшно. Навіть приємно. Але жартувати і загравати з красунчиком припинила - якось не до того, коли ці кляті сходинки постійно намагаються вислизнути з-під ніг! 

    Завжди остерігалася цих “споруд з горизонтальних виступів”. Можливо, це навіяно фільмами і книгами, де персонажі падаючи ламають собі шию (або щось інше) або спровоковано багатою дитячою уявою, та страхи були не зовсім безпідставні. В універі я також завжди з пересторогою користувалася сходинками всередині і, особливо обережно, на центральному вході. А як навчання закінчилося і я, отримавши диплом, гарно так, пташечкою випурхнула з навчального закладу залишаючи позаду всі тривоги то полетіла... з тих самих осоружних сходинок. Добре ще те, що коли почала падати, до землі лишалося 3 або 4 щаблі сходів. Тож відбулася переляком і здертою шкірою на долонях. Втративши райдужний настрій пошкандибала на зупинку громадського транспорту, бо коліно я теж забила при падінні. Відтоді я лише впевнилася, що сходинки та я - несумісніе поєднання.