Розділ 25. Мила. Далі буде...

    Мокрі та веселі нарешті вибираємося на берег. Екскурсовод очікує нас аби провести до місця частування (або задля того, щоб пересвідчитися, чи не втопили один одного). Проходимо повз загальний павільйон. Усвідомлюю, що щось не так, коли зацікавлені погляди всіх чоловіків спрямовуються на мене. Жінки також дивляться, але з якоюсь насмішкою. Незрозуміло, невже можна когось здивувати мокрим одягом? Оглядаю себе.

   - Чорт! – ойкаю і схрещую рук и на грудях. Крізь мокрий білий топ просвічується тонка мереживна білизна (дуже гарна, між іншим), але після купання в воді вона тепер нічого не приховує.

   - Ходімо до машини, там є рушник. І щось з одягу, - зиркнувши на мене спокійно додав Олег. Звертаючись до офіціанта мовить:

    - Ми зраз повернемося.

    Я дуже вдячна хлопцю, що він не акцентує увагу на моєму казусі і безтурботно іде поряд ласкаво пригортаючи рукою до себе, підтримуючи (в усіх значеннях цього слова).  Тепло його тіла не дає цілком замерзнути, та все ж підходячи до автівки я добряче цокочу зубами. Усміхаючись Олег дістає рушник з багажника і огортає ним, притискаючи до себе заглядає в очі, цілує носик:

   - Мерзлячка.

   - Я така, - тремтячи промовляю посинілими губами.

   - Лізь в машину, зігрієшся. І можу запропонувати свій спортивний костюм – завжди маю з собою одяг про всяк випадок, - пропонує, та не поспішає відпускати з обіймів. А я не поспішаю з них визволятися. Грію долоні о його гарячі груди, схилила голову на плече і насолоджуюся моментом. Зовсім трішечки не вистачає аби відчувати себе щасливою. Для повноти відчуття не вистачає однієї, але дуже важливої деталі – визначеності стосунків у майбутньому. Зараз Олег такий «мій», справжній, без нальоту зверхності і мокрими плямами на футболці. Зовсім не схожий на самозакоханого сноба, якого я остерігалася на початку знайомства. З сьогоднішнім Олегом я готова і в вогонь, і в воду. Власне,  в воді, я вже побувала… Може я багато хочу від долі – зустріла гарного парубка і бажаю аби він одразу засипав мене зізнаннями в коханні? Залишається тільки сумно зітхнути і вийти з задуми, і його обіймів.

   - Так, з радістю погоджуся на твій костюм. Навіть, якщо буду виглядати дивно в чоловічому одязі, це краще ніж хворіти… - опускаю очі. Не так я уявляла нашу романтичну подорож. Звісно, виряджатися бозна як я не збиралася, але й виглядати як мокра курка, задоволення не приносить.

    Олег заливається сміхом:

    - Хочеш сказати, що зараз ми виглядаємо зовсім не дивно?! О так, ми дуже нормально виглядаємо!

    Я й собі починаю сміятися. Сміх розганяє сумні думки:

   - Взагалі то, не те щоб нормально – я виглядаю неперевершено! Бачив, який фурор здійняв мій зовнішній вигляд? – продовжую реготати. – Напевно всі дами після мого дефіле побіжуть й собі пірнати у воду аби отримати стільки уваги протилежного полу. А тобі й взагалі годі жалітися – ти став власником ексклюзивної речі. У всіх багатіїв Армані як Армані, а в тебе, - вказую на його футболку, - з аутентичним розписом водоростями південного узбережжя Азовського моря.

     - Після такої реклами в мене рука не підніметься віддати цю річ в прання, - посміхається, достаючи змінний одяг з сумки. Знімає футболку. Погляд завмирає на його оголеному торсі, автоматично підмічаю наявність кубиків пресу і починаю їх підраховувати. А Олег, помічаючи яким задумливим  поглядом я супроводжую всі його дії, не поспішає одягатися. Стає ніяково, наче він підловив мене на сороміцьких думках, вуха й щоки червоніють, відводу погляд. Натягуючи свіжу футболку, цей спокусник, робить крок вперед і стає впритул до мене. Обіймає тримаючи в одній руці підготований для мене одяг. Знов відчуваю тепло його тіла під своїми долонями.

    - То будеш продовжувати зводити мене з розуму, чи все ж переодягнешся? - цілує в скроню.

   - Скажімо так, зроблю перерву на переодягання і продовжу зводити тебе з розуму, - підморгнула, взяла з його рук костюм і пірнула в салон.

    Нарешті знімаю мокрий одяг і залишаюся в білизні, тій самій, біленькій, гарненькій і … мокрій. І тут же постає вибір – зняти, чи ходити в мокрому? Через пару хвилин душевних метань, приступаю до дій. Знімаю прозорий мереживний ліфчик, обережно відтискаю рушником і знов одягаю. Повторюю ті самі дії з нижньою частиною комплекту білизни. Сподіваюся, що мене тут не записує відеореєстратор, а то я якось негарно переодягаюсь, не сексуально. Ха-ха. Завжди на дурні жарти тягне коли нервую. Одягаю футболку, що брала з собою (як відчувала), спортивний костюм, розплітаю і розчісую мокре волосся.

    Вилізла з машини, оглядаю себе. Так, спортивний костюм з босоніжками – ефектне поєднання!

    Олег притягує до себе і смачно цілує в губи стираючи всі негативні думки.

    Проходимо до окремої палатки. Стіл сервіровано на двох. Живі квіти. Гарне драпування на невагомих білих занавісках схоплених бантами. Не запалені свічки, які своїм виглядом підштовхують затриматися до вечора. Море осяяне сонцем… Боже, це так гарно! І так приємно. Вочевидь, це Олег влаштував цю ідилію, бо інших так гарно прикрашених усамітнених місць не помітно.

    Олег галантно відсуває стілець допомагаючи присісти. Я розумію, що все це робилося для мене і потрібно подякувати, та не хочеться перехвалити – я ж леді, а леді сприймають увагу як належить, навіть, якщо леді в спортивному костюмі.