Розділ 17. Мила. Лікувати так лікувати!

  - Сідай на стілець, я зараз.

    Схоже вчора хтось (той самий що сидить переді мною), так і не скористався порадою – не тинятися під дощем.

    Дещо з сумом закидаю в холодильник ласощі. «Не сумуйте, мої маленькі, скоро до вас повернуся. Зараз в мене буде цікава розвага,» - подумки кровожерливо потираю долоні від нетерплячки.

    Ставлю чайник. Зберігаючи зовнішній спокій дістаю аптечку – куди ж без неї в подорожі – і даю Олегу термометр.

    Він здивований моїми діями, але не чинить опір. Невже не очікував, що нарветься на лікування? Думав жартую?! Так, я не дипломований лікар, та як діяти при звичайній застуді знаю з дитинства, а в нього, схоже, саме вона. Цікаво… Звернулась до Олега вмощуючись на сусідній стілець:

- Розповідайте, пацієнте, які симптоми. Прошу нічого не приховувати, це допоможе правильно поставити діагноз і призначити ефективне лікування.

- Лікарко, мене непокоїть біль у горлі і шалене бажання знов вас поцілувати, - усміхаючись перетягує мене до себе на коліна, ще й з виглядом винуватого песика утикається носом в мою щоку, ніжно цілує.

    От шельма, цей Олег. Після таких слів і дій зовсім не виходить на нього сердитися:

- З поцілунками варто почекати, - торкаюся його чола. Гарячий. – Що там наш термометр… О, юначе, та ви ґрунтовно підійшли до завоювання моєї уваги – 37,7 °С!

    Красунчик починає сміятися та одразу кривиться. Схоже дається взнаки хворе горло.

- В тебе є остання можливість звернутися до справжнього лікаря, - підморгую йому, - бо якщо ти залишишся вороття назад не буде, - промовляю  дуже моторошним голосом.

- Схоже, я підписую собі вирок, та все ж ризикну скористатися вашими послугами, пані лікарю.

    Сміливий хлопець, не злякався! Може він мені довіряє? Чи просто захопився грою «лікар - пацієнт». Усміхаюся.

 - Що ж, якщо ти сподівався на приємне проведення часу, то… подивимося, як будеш виконувати всі мої настанови. - Хотіла сказати , що його чекає розчарування, та в останній момент переформулювала думку – треба ж якось мотивувати хворого!

- Слухай, є дуже дієві засоби, хоч вони й не надто приємні. – Хлопець мовчить і уважно слухає. -  Наприклад, гірчичники. Помочимо пакетик у теплій водичці, прикладемо до спини - страждаєш пів годинки від болю і печіння, а потім відчуватимеш неймовірне полегшення коли його приберем. Це перше… – Вираз обличчя красунчика почав змінюватися. О, схоже я дію в потрібному напрямку. Сам же змусив мене нервувати вранці - тепер твоя черга нервувати!

- Друге – прогрівання ніг. Набираємо гарячої води в відро, стромляєш туди ноги і тільки вода трішечки охолоджується – одразу доливаємо окропу!

    Бачу хлопець вже починає панікувати і коситься на вхідні двері – прораховує варіанти відступу. Продовжую:

- Ще можна б банки поставити (мовчу про те що в мене їх немає й не знаю як те робити) але, - вже бачу в його очах відчай, - нажаль, в тебе температура, тож всі додаткові прогрівання протипоказані. Як шкода! – Показово зітхаю.

- Почнемо з теплого чаю і постільного режиму. – Олег вже з задоволенням примружує очі, вочевидь вкладаючи зовсім інший зміст у словосполучення «постільний режим». Заварила дві чашки чаю. Аби не дати хлопцю надто заглибитися у мрії, продовжую:

- Вмощуйся зручніше на оце ліжко, воно абсолютно вільне. До речі, алергія на лікарські засоби чи рослини?

- Не має, - кривиться і з задоволеною посмішкою лягає закинувши руки за голову.

    Так і підмиває запитати в нього, чого то він такий задоволений! Захворіти влітку, та ще й на морі! Звичайним смертним цих багатіїв не зрозуміти!  Хитаю головою своїм думкам.

- Тоді вип’єш спочатку противірусне, - демонструю хлопцю блістер з таблетками, аби потім не надумав, що я його труїти хочу. Олег лише киває головою. Наливаю пів склянки води і подаю йому з таблеткою. Оцінюючи поглядаю на нього. Цікаво, чи погодиться він так само легко на полоскання горла?

    Ставлю на тацю тістечка і чай (собі звичайний чорний заварила, а хлопцю ромашковий) і підношу на тумбу біля ліжка.

- Фу, чого чай так пахне?! - Хлопець кривиться, тепер вже не стільки від болю, як з гидливості. Сміхота! Йому чай не вгодив. -  Ще й колір жовтий…

- Це ромашка, вона знімає запалення і горло швидше перестане боліти. – Пояснюю, як дитині, поблажливим тоном. – Не вередуй, - простягаю йому горнятко з чаєм, - вибору в тебе особливо немає… Хіба що, - він напружився, вочевидь згадав про гірчичники, - полоскання горла кожні дві години взагалі безвідмовно діє, - і весело підморгнула.

    Хлопець приречено взяв свій чай. Так і знала, «серйозне» лікування цей непідготований боєць не потягне! Ех, молодь! Не було в тебе в сім’ї любителів народної медицини! Оминуло тебе стороною лікування застуд люголем, гірчичниками, закапуванням в ніс розведеним цибулевим соком… Ой, які спогади, мене аж пересмикнуло… Так, я загартована з дитинства дівчина, будемо вважати, що тепер мені жодні тортури не страшні!

    Тим часом Олег зробив пару ковтків чаю, відставив кухлик.

- Я так розумію поцілунки поки що під забороною? Але ж на обійми це не розповсюджується, так що,  - він хазяйновито попросив відійти в сторону, зсунув два ліжка вкупу, знов вмостився, з викликом поглядаючи на мене похлопав по місцині поруч з собою, - йди но до мене!