Розділ 14. Мила. Прощання?

     Схоже, це був натяк з його сторони – типу, тільки скажи  і я залишуся з тобою - але мені сподобалася така гра в шляхетність.

- Тоді, маю надію, що сніданок ти не пропустиш і ми все ж зможемо разом попити кави, - притуляюся щокою до щоки, погладжую його волосся пропускаючи між пальці, притискаюся щільніше. Не хочу відпускати з обіймів. Здається зараз переступлю поріг своєї кімнати і карета перетвориться в гарбуз, плаття - в лахміття  (а принц в жабу).

- Добре, - зітхає,- о котрій там той сніданок?

- З 7-00 до 9-00. Я зазвичай на восьму годину приходжу, -відповідаю.

- Я прийду. Чекатимеш мене?

- З нетерпінням.

- Тоді обов’язково прийду, моя принцесо, - Олег поцілував, провів кінчиком носа по щоці і затримав погляд вглядаючись в обличчя. – Мило, тебе щось турбує? Чому так дивишся?

- Ти зараз підеш під дощ і промокнеш. Я почуваю себе поганою людиною… - ніяково відводжу погляд. Він засміявся:

- Не турбуйся, мені це буде навіть корисно.

    Не розумію, чим може бути корисним потрапляння під дощ для звичайної людини (окрім випадків, коли вона надто забруднилася, чи страждає від нестачі питної води в пустелі), поглядаю на нього:

- Тобто?

- Трохи охолону, -сміється.

- Все жартуєш?!- щось мені не до сміху, прямо відчуваю як обличчя почервоніло. Йому вкотре вдалося мене збентежити. – Пообіцяй мені, будь ласка, що не будеш довго охолоджуватися і як прийдеш – одразу під гарячий душ. Пообіцяй. Гаразд?

- Навіть не знаю…

    Він жартує, чи серйозно?

- Про всяк випадок, знай, якщо захворієш, я змучу тебе своєю увагою поки лікуватиму! А ще, змушуватиму одягати надвір шапку і шарф!

- Це жахливо! Ти не можеш бути такою жорстокою, - сміється і кружляє в обіймах. Ставить на підлогу та відсторонюється:

- Заходь вже в номер, - каже мені.

- Так ти обіцяєш?

- Добре, - хитає головою, - невгамовна. Приємних снів.

- І тобі, приємних снів.

    Прощальний поцілунок, останній погляд. І от, через кілька секунд я вже зачинила двері, і завмерла, прислухаючись, як віддаляються його кроки. Руки і ноги тремтять. Серце шаленіє. Я притискаюся чолом до дверей в пошуках опори і так стою, намагаючись прийти до тями.

    Тихенько підходжу до ліжка, сідаю, відкидаюсь на постіль розкинувши руки і просто дивлюсь на стелю.

    Відчуття ейфорії не полишає. А ще, трохи страшно -  не може все бути настільки добре. Не може хлопець бути водночас і веселим, і гарним, і порядним, і подобатися настільки, що аж дах зривало, до дрижаків у ногах. Знаєте, адже буває зустрінеш гарного, хорошого хлопця, а він не викликає жодних романтичних емоцій? А з Олегом, мене просто накрило…

    Боже, що ж буде далі?! Він пообіцяв завтра зустрітися за сніданком. Цікаво, дійсно прийде? Я бачила, як він сильно хотів продовжити наш вечір в «горизонтальній площині». Та й він наче не з тих хлопців, що звик чекати, коли дівчинка буде «готова». У таких (багатих та вродливих) легко змінюються пасії і як не одна, так інша дівчина, з радістю допоможе зняти напругу. Чи, можливо, я для нього особлива? А може, вже зараз Олег розважається з іншою? Ми так і не обмінялися номерами телефонів… Стоп! Досить! Щось мене зовсім не в той степ несе. Це ж треба, сходили на одне побачення, а я вже ледь не кидаюся на пошуки доказів його подружньої зради! Докотилася. Добре, що в мене немає номеру Олега і моя неадекватна реакція на нього залишиться при мені. А то йому довелося б вже зараз знайомитися з моїми тарганами! Усміхнулася своїм думкам і пішла готуватись до сну.