Розділ 12. Олег. Знов вона?!

    В узгоджений час я вже оглядав територію чергового перспективного місця для будівництва отелю. Будівля в жахливому стані. Оглянувши підвал та комунікації впевнився, що все доведеться зносити і переробляти. А от саме розташування мені подобалося і виглядало досить виграшним: близькість до міста зменшувала логістичні витрати і полегшувало обслуговування в подальшому, невеликий схил, широка пляжна зона. Розмір території дозволяє в повному обсязі реалізувати проект будівництва, хіба що, ввести деякі уточнення. І це велика вдача для мене, знайти ділянку такої площі, і для власника теж, бо продати велику ділянку важче. Зазвичай вони значно менші. От як попередня, що оглядав тиждень тому. Так що справа за ціною ділянки.

    Розмовляючи з представником власника помітив в будинку якийсь рух. «Чи привиділося? Може якась тварина забігла. Та ні, людина. Диви як сполохалася коли позирнув в той бік. Може й безхатько, чи шпигун, чи сталкер якийсь, чи заблукав хто…» - розмірковував собі я, та вирішив не привертати уваги. Сам розберуся.

    Закінчивши бесіду, дав обіцянку, що наша компанія обов’язково зв’яжеться для уточнення деталей найближчим часом. Чоловіки пропонували підвезти, та я відмовився. Відповів, що й сам на машині, просто припарковав її на в’їзді і ще затримаюся трохи, огляну пляж.

    Вони поїхали, а я зайняв вичікувальну позицію біля виходу. Начебто він тут один і непроханий гість не прослизне повз мене. Майнула думка, що це вже вдруге за день я когось підстерігаю. Скоро ввійде в звичку. Дуже скоро почув легкі кроки і приємний, дещо знайомий, дівчачий голос, що тихенько наспівував пісеньку. Людина поступово наближалася. Крадькома виглянув зі своєї засідки. Посміхнувся своїй вдачі. «Не безхатько, -роздивився, - це моя принцеса. Моя пташечка! На ловця і звір біжить! Що ж ти тут робиш, дівчинко, чи не мене видивляєшся?» - розмірковував причаївшись біля дверного отвору.

- Ой, - одна мить і дівчина врізається в моє тіло. Злякалася. Одразу відступила. А мені доводиться докладати неймовірних зусилль аби не піддатися пориву схопити в обійми, притискаючи до себе все міцніше й міцніше, аби відчути її тіло кожною клітинкою своєї шкіри. Врешті, просто вітаюся:

- Привіт, неочікувана зустріч, – ще кілька митей розглядаю свою «здобич». - Що, кортіло швидше мене побачити? Почекала б трошки, нащо такі жертви – по спеці, пішки…

    Посміхаюся згадавши як вільно, з викликом, нахабством ця пташечка поводился зі мною вчора і те, яка зараз – невинне янголятко, дивиться розгублено своїми очищами, прямо в душу заглядає.

- Ще чого! Я взагалі на самоті прогулювалася і нікого не бачила, і бачити не бажаю. Тож, вибачте якщо потурбувала і всього найкращого! – вона така смішна в спробах приховати хвилювання. На «ви» звертається. О дівчинко, зі мною тобі точно не вдасться зберігати незворушність, я кого завгодно виведу на емоції. Хоче піти. Ще чого! Невже думає, що їй вдасться обмежити наше спілкування рамками пристойності. Ні, не дам відсторонитися. Пізно робити вигляд що ми не знайомі. Ти сама розпочала цю гру кинувши мені вчора виклик.

- Доки не дізнаюся, що ти тут робила, нікуди не підеш!

    Ти диви! Варто було тільки сказати, як в її очах миттю спалахує рішучість. Де й поділося невинне янголятко! Зараз вона більше походить на чорну пантеру, що готується до стрибка

 - І що ж ти мені зробиш? – черговий виклик зривається з її губ. Які вони напевно солодкі… так і хочеться полонити їх своїм поцілунком, щоб чути з цих вуст лише стогони насолоди. Та їй це знати зараз не потрібно.

    Погрожую їй поліцією. Блефую. Цікаво, знов стане сумирною, чи й далі демонструватиме норов?

- А що, такий великий хлопчик сам не впорається з слабкою дівчинкою? Тобі допомога потрібна?

    Так, мені дуже потрібна допомога аби тримати себе в руках. Впевнений, що зможу домогтися від неї згоди тут і зараз, та чомусь не хочу бути в її очах твариною, що миттєво йде на поводу своїх бажанням. Почекаю, це піде нам обом на користь. А дівчина й не думає збавляти обертів, сміливішає, сама йде до моєї пастки. Ще й дражниться, каже «Спіймай спершу!» .  Не знаю на що вона розраховувала після цих слів, та точно розгледів здивування на її обличчі, коли почав наближатися до неї і вона й справді починає тікати! Не довго думаючи кидаюся її наздоганяти. Майже наздоганяю. Вона сміється і ховається за дерево. Мені теж весело, відчуваю на серці таку легкість, як в дитинстві. Тільки приємніше. В крові вирує азарт, хвилювання і передчуття вдалого «полювання».

    Намагається збити з пантелику, своїм «О Боже, що це?!» та не на того натрапила – швидко зорієнтувався і вже біжу їй навперейми. Нарешті вона в моїх обіймах! Почуваю себе справжнім вовком, що вполював дику лань. Може вона й права була, коли казала що треба тримати мене за огорожею. Чи це тільки поруч з нею в мене відключається розум і говорять інстинкти.  Не втрачаючи можливості зариваюся обличчям в її волосся і вдихаю їх божественний аромат. Неможливо випустити її з обіймів, хочеться досліджувати її тіло ділянку за ділянкою. Починаю лоскотати – це найбезневинніше що прийшло в голову.

- Здаюся!

    Чому так швидко?! Відчуваю розчарування. Вона вже плаче від сміху і все намагається відштовхнути мене. Внутрішня боротьба продовжується ще хвилину і я відступаю, дозволяючи їй вибратися з моїх рук.

     Ми лежимо поруч на теплому піску і сміємося. Закидаю руки за голову і поринаю поглядом в синяву неба. Давно вже так не лежав - просто розглядаючи хмаринки.