Розділ 10. Олег. Початок полювання.

    Для Олега ранок був дуже навіть приємним. Він, як хижак, з нетерпінням очікував початку дня аби нарешті почати полювання на свою здобич. Перше, що він зробив після ранкового душу, це переселився на базу відпочинку, де мешкала дівчина. Що правда, обрав не дешевший номер в одному з трьох 4-х поверхових корпусах, а окремий комфортабельний котедж поблизу моря. «Що ж, крихітко, тепер жодна огорожа не стане мені на перепоні, - подумки посміхнувся собі.  – Залишилась лишень дрібниця – одна чи дві, так би мовити, випадкові зустрічі і пташечка сама полетить до мене в обійми. О, як солодко розмірковувати про неї, згоряючи від нетерплячки. Тільки б не сполохати, раніше часу. Впевнений, вона також зрадіє нашій новій зустрічі!»

    Обідав він вже в столовій бази. Зайняв вигідну позицію, з якої добре проглядався вхід і всі відвідувачі. Пройшло вже майже півгодини, а знайома-незнайомка, ще не з’явилася. «Схоже крихітка не поспішає на обід, - подумав блукаючи поглядом по відвідувачам. -  Вчора вона була таки захмеліла від випивки, тож вірогідно ранок для неї був не дуже добрий. А може ще спить?» Миттю уявив її у ліжку, як сонячні промені з-під завіс лоскочать її ніжну шкіру. А вона вся така сонна, спокуслива, поступлива в моїх руках… «Шкода, що не знаю в якому вона номері живе. О, я б з задоволенням допоміг їй прокинутися. А краще, було б прокинутися разом.» Посміхнувся своїм хтивим думкам і продовжив спостереження дожовуючи обід. Цікаво, а вона мене згадає? Пам’ятає вчорашній вечір? Начебто не надто п’яна була.

    А ось і вона. Нарешті моє чатування успішно завершено. Дівчина зайшла до зали, взяла тацю і граційно (наче на статусному заході, а не столовій), ходила від одного столика з розставленими на ньому наїдками, до іншого, обираючи їжу до смаку. Потім розвернулася до обіднього залу вишукуючи когось поглядом серед відвідувачів. Посміхнулась, кивнула й присіла за сусіднім столом. «Цікаво, кого вона так захоплено видивлялась, що мене не помітила?» Ледь стримався від того аби обернутися в пошуках того, кому призначалася її посмішка.

    І поки принцеса була зосереджена на своїй тарілці, я не міг відвести від неї погляду. Спочатку муляло відчуття, що я привселюдно підглядаю за дівчиною, та швидко відкинув цю думку і наче поринув в транс вивчаючи її обличчя, рухи… Те, як вона злегка потягується … Розправляє плечі… Навіть те як вона їсть, притримуючи довге ледь хвилясте волосся рукою, злизуючи залишки їжі з виделки, чи відкушуючи хліб – все це здавалося дуже еротичним і знаходило приємний відгук в моєму тілі. «Схоже я сходжу з розуму, - прийшла в голову думка. - Зазвичай, коли інші люди їдять, то викликають в мене лише відчуття роздратування.»

    Окинувши поглядом зал, зрозумів що не тільки в мене виникають подібні емоції. Ще мінімум п’ятеро чоловіків притишивши розмови і затамувавши подих спостерігали за моєю пташечкою. Шкода, та на часі зараз інша справа. Краще вже йти. От владнаю справи, а потім цілковито і повністю присвячу свій час цій дівчинці. Декількох днів аби втамувати мою цікавість (та й інші бажання) до незнайомки - цілком достатньо. Зазвичай достатньо й одного дня, але так вже й бути - виділю для неї більше часу!

   Врешті-решт, коли я вавже збирався йти нагадувати про себе, моя дівчинка мене помітила. І ледь не вдавилася! Судячи з її реакції – вона все чудово пам’ятає. Що ж, це полегшує мені справу. Підходжу впритул не зводячи очей, злегка схиляюся до неї, вдихаючи фруктовий аромат її волосся, кажу:

 - Набирайся сил, крихітко.

    І йду далі. А вона, хай думає, що я мав на увазі і чому залишив саме таке побажання. Хай очікує наступної зустрічі і губиться в здогадках, для чого їй знадобляться сили. Хоча, я й сам ще не вирішив, як буду карати принцесу за її вчорашню нахабність. Та покарання все ж буде. Наприклад те, на яке вчора сама ж і натякала – дуже  солодке, тривале «катування» в неї в номері. Або в мене.

    Заінтригував дівчину. Тепер можна зайнятися тим, для чого я власне сюди й приїхав. Через три години ділова зустріч з продавцем ділянки і консультантом. Достатньо часу аби привести себе до ладу, проглянути ще раз інформацію про ту місцину й дістатися місця зустрічі. Поїду на машині. Хоча тут і не далеко (не більше кілометра), ходити по розпеченому за день асфальту – це не моє. До того ж я люблю свою автівку, тож не втрачатиму зайву можливість прокататися.