Розділ 3. Мила і невтішний початок відпочинку.

      Плани – планами, та не так сталося, як гадалося… За кілька днів до від’їзду подруга, зі сльозами на очах, повідомила що її не відпускають з роботи – терміновий проект. Запропонувала сестрі, та вона цілком поглинута клопотами материнства - племіннику тільки виповнилося півроку - відмовилася, бо разом з сином їхати не ризикнула. І я її розумію. Серед інших друзів і знайомих «супроводжуючого» за такий короткий проміжок часу знайти не вдалося, тож зараз я з валізою, пляшкою вина і похмурим настроєм вселялась в стандартний 2-х місний  номер. Сподіваюся, що хоч погода буде сонячною і не доведеться сидіти на самоті в номері. Хоча – глянула на нерозкорковану пляшку вина і цукерки – на цей випадок я також підготувалася.
      Територія бази відпочинку гарна, доглянута. Височіють сосни, квітнуть троянди, бігають білочки поміж дерев, по доріжкам мирно проходжаються сімейні пари з дітьми. Багато майданчиків для дозвілля відпочиваючих, переважно спортивного спрямування, тонуть в зелені. Критий басейн, магазинчик, кафе-бар з караоке, прокат велосипедів і гіроскутерів. Взявши на замітку декілька місцин, які можна буде відвідати, попрямувала до їдальні.
       За чотири дні вся база відпочинку була вивчена вздовж і поперек. Телефонні дзвінки до рідних і друзів не розраджували, до того ж всі вони вдень працювали і довго теревенити зі мною не могли. Пляж, куди я ходила по 2 рази на день, набриднув і від цього не рятувала ні новенька книга, ні фейсбук з інстаграмом.  Кинула оком на двоповерховий пісочний палац побудований мною і ще парочкою дітлахів. О так, це моя вікова категорія, з ними і буду розважатися! Жартую. Як же нудно… Поскидавши речі з лежака в сумку, попленталася по пляжу, все далі і далі по косі, розглядаючи інших людей і готелі, що вишикувалися вздовж моря, кривою шеренгою.

     Серед відпочиваючих привертала увагу компанія молодих хлопців і дівчат, що весело хлюпалися у водиці. Поглянувши на цю веселу компанію аж скривилась. Це нечувано!  Ну це ж треба так радіти, коли поряд такі нещасні люди, як я. Хоча роззирнувшись зрозуміла, що інших «нещасних» не видно. Тільки я. Тож, відліпила від компанії свій задумливий погляд ( а це було важко, бо надто там гарні хлопці, особливо той, чорнявий, що почав пропалювати мене своїм поглядом),  сумно зітхнула й рушила далі насолоджуватися місцевою «колоритною» архітектурою, і гордою самотністю…