Розділ 2. Мила і її досить доросле життя.

     Звали його Олексій. Все було як належить. Хлопець серйозний, дорослий, без шкідливих звичок. Працює. Живе з батьками, поки що.  Дарує подарунки. Побачення, як за розкладом – раз на тиждень, дзвінки – 2 рази на тиждень. Чому так зрідка? Може, щоб не згоріла від пристрасті?! Та через тиждень я встигала забути як він виглядає!  А серце бажає спонтанності, емоцій і навіть трохи божевілля.  О, а ця його дивна подруга топ-модель, яка йому все-все про особисте життя розповідала і на день народження він до неї ходив. Без мене. А ще дивнішим було те, що він все це розповідав потім мені! Або він був навдивовижу простакуватий, або бажав викликати ревнощі. А я, як на зло, не ревнива. Взагалі вважаю це зайвим.

     З приводу ревнощів та зради розмірковую наступним чином. Безпідставні підозри тільки крають серце, псують нерви й гають час, який, між іншим, можна присвятити чомусь приємному. А якщо ревнощі не безпідставні і любий дійсно зраджує? Навіщо ж цій людині я, раз в нього інше захоплення?! Хай летить під три чорти, на зустріч своєму новому коханню! Сама б такого не утримувала поруч. Він же почне виправдовуватися, брехати, прикидатися… Бридота, одним словом. А ось ця відома фраза «Пробач, я зрадив випадково» або «Заюнь, нам треба трохи відпочити один від одного» - це взагалі сміхота і абсурд! Якщо зрадив (або зрадила), отже є проблеми в стосунках і вони нікуди не дінуться, якщо на зраду просто закрити очі і намагатися жити далі, наче нічого і не було. А якщо стосунки втомлюють, то тут теж явно щось не те. Проблеми треба вирішувати. А коли це видається неможливим – закінчувати стосунки і йти далі.

Власне… повертаючись до моєї історії. Ревнощів мій любий Олексійко не дочекався, а от заплутав мне достатньо. І це його невдоволення від тривалої відсутності близькості. Та хіба ж я проти! Тільки де? Я студентка, живу з батьками і сестрою. Варіанти романтичного вечора, які приходили до думки: вигнати з квартири рідних і сказати «Не турбувати!», або підшукати готельний номер, чи вільну хату. І перше і друге для мене дикість. Чоловік має добиватися коханої, створювати умови! Як бачите, людоньки,  я прихильниця традиційних поглядів на ролі чоловіка та жінки в сім’ї. Декілька разів ми пробували в нього, чи в мене, та саме в найгарячіші моменти приходили рідні і вся «діяльність» різко припинялася. В результаті – всі незадоволені. Олексій вимагає від мене якихось дій і дорікає, що просто його не хочу, батьки ніяково відводять очі, а мені… Мені все менше й менше взагалі чогось хотілося. Може так і ходити мені незайманою, та хлопець знайшов вихід - запропонував сходити в сауну! Як бачите, в нього з фантазією погано, як і в мене, тож наша перша  близькість і близько не стояла з моїми романтичними бажаннями. Пробачте за тавтологію. Все обмежилося пляшкою вина на двох і парою годин в темній кімнатці освітленій гірляндами на старому дивані.  Не було свічок, пелюстків троянд, затишного будинку і розмов до ранку поруч з коханим. Ми продовжували зустрічатися  – то в нього, то в мене. Звичайно, він запропонував одружитися, подарував каблучку, навіть не одну. Але далі розмов нічого не йшло. Поступово набридала ця гра в хованки. Набридло чогось чекати. Ми ж вже не діти! Хочеться жити зараз, а не чекати. Я закінчила навчання в університеті з червоним дипломом і почала працювати на металообробному заводі (влаштувалася за направленням, як молодий спеціаліст). Сестра за цей час вже встигла вийти заміж і народити чудового хлопчика, а ми з Олексієм все намагалася осягнути глибину наших стосунків. Все частіше з’являлася думка, що час припиняти й цей фарс. Останньою краплею стало те, що він прочитав мій щоденник – бачте йому хотілося бути впевненим щодо мене. Щож, він впевнився. Як відреагувала я? Дуже спокійно. Просто запропонувала залишитися друзями. Він не зміг. Та то вже його проблеми. Він кричав, що навколо негідники, інші хлопці лише скористаються мною, а от він - хороший. Побачимо, як воно буде далі. В мене – ні сил, ні бажання розбиратися, що пішло не так, хто і в чому винен.   Тільки прагнення звільнитися від усього в багато думок, що неспокійно ворушаться в голові.

       Думки про те, що справа не в матеріальному становищі. Людина може бути бідною, але поруч з нею, завдяки коханню, почуватимешся найщасливішою, впевненою, наче можеш  гори зрушити і володієш світом!  Людина може бути дуже багатою, та поруч з нею відчуватимеш себе найнещаснішою у всесвіті. А ще, про те, як мало чоловіків готових до створення сім’ї навіть в 50 років. Вік це не показник зрілості. Адже і мій дорослий, майже 30-річний хлопчик, ніяк не наважувався вийти з-під маминого крилечка. Я теж, напевно, була не готова до самостійного життя. Наша проблема була в тому, що він чекав від мене рішень (напевно звик, що у них в сім’ї  цілковитий матріархат), а я від нього. Шкода втраченого часу, та нічого страшного – негативний досвід, це теж досвід. Щодо стосунків дійшла однозначного висновку: не склалося спочатку – не складеться і в майбутньому. Між парою має пробігти іскра. Іскра розпалить вогнище. І обидві людини, будуть зігріватися біля цього вогнища почуттів, мліти в теплі емоцій і оберігати вогонь цих відносини від посягань сторонніх. Навіть, якщо сторонні - це батьки чи друзі.
       А поки що, просто вирішила жити далі. Кожного ранку – пробіжки в парку або на стадіоні, вдень – робота, ввечері та по вихідним – зустрічі з друзями, відвідування мастер-класів з різних образотворчих мистецтв (завжди хотіла навчитися краще малювати), катання на роликах (ще одна моя дитяча мрія), курси іноземної мови. Навіть скелелазіння спробувала і верхову їзду. Життя прекрасне! І я хочу жити. Не відкладаючи на потім. Справжнім життям. Отримувати задоволення  зараз. Дізнаватися щось нове зараз. Відчувати. Кохати. 
      Тож, відпустивши собі всі гріхи минулого, вирішила, що обов’язково знайду «свою людину». Тепер знаю який хлопець мені потрібен. Може він і не буде діловим багатим красенем-інтелектуалом з прокачаним тілом, що поважає права жінок, моє космополітичні погляди і бореться за покращення екологічної ситуації в регіоні (такий вже мій ідеал чоловіка!), та вже точно знаю, що він кохатиме мене, а я його! Він не дозволить нам розлучатися й на хвилину, схопить мене у свої міцні обійми й потягне до своєї печери, чи то куреню, чи до палацу. І не чекатиме 4 роки, не підглядатиме у мій щоденник аби пересвідчитися, що я йому підходжу!