Вона впала навколішки оббиваючи свої коліна, біля чоловіка обережно тримаючи за його руку. Дівчині було страшно поглянути на нього. Обличчя було залите кров'ю, гематоми, рани з яких сочила кров без зупину. Це все виглядало моторошно. Вона перебувала в стані шоку.Але вона намагалася не думати про це. Її психіка намагалася блокувати ці події в свідомості. Вонаспробувала відчути пульс. З першу він був ледь-ледь відчутним, а зрештою перестав прослуховуватися. Відтак відчай і страх охопив її, коли пальці відчули слабкий, але живий пульс. Вона не втрачала надії і швидко почала діяти. Із закривавленої сумочки тремтячими руками дістала телефон і одразу зателефонула до швидкої.
- Ало..., ало, тут аварія, двоє хлопців непритомних. Пульс майже не прослуховується. - Ало, ви мене чуєте ? - В її голосі відчувався крик. Все навколо шуміло і брязкотіло. Голос Анни беребивав шум. Її було майже не чутно.
- Так.Кажіть адресу!
- Кінець вулиці Івана Франка, біля озера.
- Робіть серцево - легеневу реанімацію, ми виїджаємо.
Вона робила крок за кроком надаючи першу медичну допомогу. Натискаючи без зупину на грудинну клітку чоловіка та роблячи штучне дихання, але на жаль її старання були марними. Надія покинула її , коли... Кинувши погляд на його обличчя зрозуміла - це все. Коли губи почали забарвлюватися в відтінок синього кольору. Серце, яке кілька секунд тому боролося за життя, тепер зупинилося назавжди.