1

Львів 2005 рік

Останні теплі дні червня плинуть зі швидкістю думок. А от один, що зовсім на себе не схожий, тьм'яний, сумний , що наскрізь заполонив все довкола.  Вечірнє небо важко нависло над дорогою, поглинаючи все навколо в густий, здавалося, непокорний морок. Тонка постать дівчини на ім'я Анна здавалася примарною в самотньому безмежному просторі , мов би останній відблиск світла серед темряви. Вона йшла повільно, босоніж, по холодному асфальту, тримаючи свої підбори в руках, оскільки за кільканадцять миль які вона невтомно йшла її ноги почали кровоточити. Відбитки від доторку, а точніше від крові яка була на них, що не намить не зупинялася залишалася на рівному покритті. Залишаючи її ДНК... Але всеодно з кожним наступним кроком нестерпний  біль роз'їдав її стопи. Він повільно пронизувався до її м'язів, нервових закінчень. Що провукувало шалені та нестерпні болі, судоми які пронизували кожну її клітину та скручували те струнке тіло. А оскільки шлях був далекий  вона сильно втомилася. Серце биття та дихання дівчини погіршилося. І вже немогла тримати координацію в належному чині , тому вона спотикалася об власні ноги.  Хапаючись обома руками, міцно обіймаючи себе, щоб не відчувати млі у своєму серці.Ніщо не могло зрівнятися з її красою.Русяве волосся, трохи хвилясте і розтріпане мимовільно спадало на її оголені плечі до білосніжної сукні, що розвивалася під поривами вітру. Її обличчя було залите зльозами, вони стікали не зупиняючить ні на трохи по її світлій шкірі, мимовільно розмиваючи нанесений макіяж, залишаючи сліди від болю та відчаю. А очі незвичайно світло-голубого кольору, ніби безмежний океан.  Дивлячись на них ти немов поринаєш у таємний світ ,який має свої секрети.Можливо, колись сяючі тепер потьм'яніли, дивлячись в порожнечу попереду. Невеличкий карпатий носик, широкі брови мов дві хатинки, пухлі губи у вигляді бантиків. Здавалося, все в ній було ідеально.