Глава 15

Я прокинулася від дзвінка Роми.

У мене була ще година, щоб виспатися, але Рома дзвонив наполегливо.

Я не витримала, і підняла слухавку.

-Єва, Ліда отямилася!!! Швидше приїжджай! - кричав від радості хлопець.

-Що?! Зараз буду!

Я швидко одягнула джинсові шорти, легку футболку.

Взяла сумочку, і швидко викликала таксі.

Мене за десять хвилин довезли до приватної лікарні.

Я бігла коридорами поліклініки, люди у білих халатах, були насуплені, сумні, оці їхні - серйозні обличчя.

Мене зустрів Рома.

Міцно обійняв.

-Справді? Лідочка отямилася? - досі в шоці, була я.

-Так! Зараз у її палаті мама і тато, потім ми з тобою зайдемо.

-Тато і Оля? Думаю, вони не раді будуть мене бачити...

-Люблять тебе вони. Ти ж рідна дочка тата. Це все просто конфлікт... Тимчасовий.- я відчула, що Рома не певен у примиренні мене і батьків. Він точно знав, ця сварка - назавжди.

З палати вийшла Оля і тато. Вони окинули мене насупленим поглядом, ніби цим поглядом сказали: "Що ти тут робиш? Стерво!"

Ми не привітались, просто обійшлися незадоволеними поглядами.

-Лідо! Лідуня. Ти отямилася! - не витримала я у собі радості.

-Єво. Де Єгор?

-Я незнаю...

-Я хочу, щоб його посадили. - прошипіла Ліда.

-Його обов'язково посадять!

-А ти як? Дитинка?

-Я втратила дитину...

-Що? О Боже! Це все із-за мене! Я повела тебе на ту кляту тусу!

-Ти не винна! І не кажи такого!

-Я винна! Як тепер спокійно спати? Коли на моїй совісті вбивство?

У розмову втрутився Рома, який цей весь час спостерігав за нами.

-Лідо, він втік з місця аварії! А я казав! Не зустрічайся з ним! Єва втратила найдорожчу для себе людину! Лідочко, добре що ти жива!

-А я помру! Добре тобі буде? Ромочко. - лукаво сказала Ліда.

-Що ти таке кажеш?! Не смій!

-Тільки тобі все можна! Йди! Не хочу бачити тебе.

Я не змогла цього терпіти!

-Лідо! Він твій брат! 

-Єво, вибач мене! Я справді не думала, що станеться та аварія.

-Я давно вибачила! Головне - знайти Єгора! Рома любить тебе!

-Любить. Звісно!

-Ми пізніше зайдемо. Поки відпочинь. Бувай.

Ліда проігнорувала нас.

-Рома, що з нею? - запитала я, виходячи з палати.

-Погано все. Стрес. Аварія - серйозна. Її психіка порушена. Ми будемо ходити до психолога.

-Жах...

-Може на каву?

-Вибач, але ні... Бо ти ж сам казав, що Паша мене чекає.

-Ой. Я й забув. Добре, то їдь. Я підвезу. - у Роми було своє авто.

Ми доїхали досить швидко.

Попрощалися.

Я підіймалася сходами.

Все думала про того Пашу.

Біля дверей, мене зустрів кур'єр з великим букетом тюльпанів.

-Ви Єва Олександрівна?

-Так, я.

-Підпишіться тут.

-Гаразд. - підписавшись, кур'єр дав мені букет.

Я понюхала. Вау! Мої улюблені квіти!

Відчинила двері.

Зайшла. 

Набрала води у вазу, і поставила букет.

А сама пішла у душ.

Мені не завадило, охолодити тіло.

Легкий аромат гелю наповнював мене запахом фруктів.

Волосся замотала у рушник.

І пішла швидко поїсти.

Обійшлася бутербродом.

Одягнула найшикарнішу літню сукенку у моєму гардеробі!

Далі на черзі був - макіяж.

У цьому я спеціаліст!

Світлі рум'яни, рожевий блиск на губах, трішки туші... Банально? Ви б знали, когоя бачила у відображенні.

Стояла я. Єва. Та, яка втратила дитину три дні тому. Це назавжди закарбується у моїй голові!

Цією красунею у дзеркалі була я! Вау!

Любовь приходит к нам незванно,
Она как белый снегопад,
Всегда красива и желанна,
И каждый человек ей рад.

  Дійшовши до парку, я побачила його! - Пашу.

Це був хлопець років з вісімнадцять. Красивий, рельєфні м'язи. Темно-русий, карі очі.

Мрія!
-Привіт, Єво.- впевненно привітався хлопець.

-Приівт... - мій язик заплутався, і я не почула, як сказала "ПРИІВТ". От лажа!

-Тобі дуже личить ця сукня! Ти неймовірна! Ну ти певно знаєш, я Паша. 

-Дякую.

-Може в ресторан?

-Давай...

-Я знаю найкращий київський ресторан. Там дуже смачні устриці. Ти куштувала устриць?

-Ні. Я обожнюю суші.

-Суші? О, то замовимо тобі їх.

-А ти де працюєш? - запитала я, переводячи тему.

-У компанії World. У батька Роми.

-Це мій рідний тато, також...

-Ви з Ромою рідні брат і сетра?

-Ну батько у нас один і той самий, мами інші.

-Ааа.

Ми дійшли до ресторану Перлина, сіли за столик, було так романтично.

Мелодія скрипок наповнювала зал.

Нам принесли шампанське, келихи.

-Випиймо за... тебе! - роздумуючи запропонував Паша.

-Давай.

Перший раз за ці останні роки я відчула себе щасливою.

Мене так тягнуло до Паші.

Коли я бачила його, то аж струм по моєму тілі пробігся.

Невже це і є те справжнє коханя?

Люблю. Обожнюю. Він тільки мій.