Перше липня зустрічало людей пекучим сонцем. Було навіть жарко у сукні.
Хотілося поїхати на море, зануритись у воду, пірнати і насолоджуватися літом.
Стоп! Уже липень? Зазвичай я з батьками у липні їздили на відпустку. На море, озеро, річку, рибалку.
А зараз у мене цього вже ніколи не буде?
Я прокинулася у лікарняній палаті. Стояв запах ліків, від такого мене завжди нудило.
Я приклала руку до живота і у думках промовила: "Ти жива?"
До мене зайшла та сама привітна мед-сестра.
-Добрий ранок, Єво Олександрівно.
-Не дуже добрий...
-По-моєму добрий. Прийшли результати ваших аналізів. Цілком, ви здорова.
-А дитина?
-Про це потім...- такі слова я чула ще вчора! Коли потім?
-А Ліда Степанюк? Як вона?
-Ліда...
-Що з нею? Вона жива?
-Поки у реанімації. Ви дійсно везуча. Ви вижили!
-Мені головна не я, а моя дитина! Все, вийдіть! Я хочу побути на самоті.
-Як скажете.
Мої думки увірвав стук у двері.
-Привіт, Єво.- це був Рома.
-Привіт...
-Як тобі, краще?
-Не дуже... Ти краще скажи, як Ліда?
-У реанімації. Це приватна лікарня. Тут найкращі київські спеціалісти. Вони врятують і тебе, і її.
-А батьки твої тут?
-Так, вони до тебе пізніше зайдуть...
-Добре.
-Єво, я тут хотів сказати...
-Що?
-Ну... Мій друг - Паша. Він знайшов тебе у соц-мережі, і... ти йому дуже сподобалася...
-Рома, серйозно? Хіба зараз час для кохання?
-То ти не проти з ним зустрітися? Він реально класний пацан! Якщо образить тебе, то я йому голову скручу.
-Вибач, але давай пізніше про це поговоримо?
-Окей. Але ти обіцяєш?
-Ой, Ромка, обіцяю... Все йди.
-Бувай.
-Та йди.
Я лежала. Думала про подальші плани. Ліда! Точно!
Я помало встала з ліжка, взула тапочки і пішла до палти Ліди.
-Лікаре, а можна вже до Лідії Степанюк?
-Гм... Ліда Степанюк... Ааа, вчора потрапила у аварію, вона?
-Так.
-Не можна. Вона у тяжкому стані.
-Я тільки на три хвилинки.
-Ну раз на три... Добре, можна.
-Спасибі.
Я зайшла у палату Ліди. На очах у мене лилися сльози. Ліда була під крапильницею. У масці, через яку вона дихала...
Зайшла знову та сама мед-сестра.
-О, а ви що тут робите? Вам лежати треба.
-Як Ліда?
-У комі...
-Боже! На скільки?
-Це залежить від її організму. Може на місяць, на рік, на, на три... Незнаю я.
-Можете вийти? Я хотіла поговорити з нею.
-Добре.
Дівчина у білому вийшла, я залишилась на одинці з Лідою.
-Лідочко, я ж казала, що Єгор неебзпечний. А ти не вірила... Він тобі життя зіпсував. Ти уявляєш, що буде, якщо я втрачу дитину? Лікарі нічого мені не кажуть... Рома казав, що у мене закохався його друг Паша. Смішно... Я так хочу почути твій голос. Піду я напевно... Буду приходити до тебе. Бувай.
Виходячи з палати, побачила Ольгу і тата.
-Тато!- кинулася в обійми я.
Батько був насупленим, Оля навіть у мою сторону не дивилася.
-Що з вами? Я вас образила?- тривожно я запитала.
-Ти не сказала нам, що була вагітною!- люто сказав тато.
-Що значить "була"? Я втратила дитину? Лікарі сказали?
-Ой, проговорився... Єво, це правда. Ти втратила дитину... Що ви взгалі робили з тим хлопцем, що втік з місця аварії?
-Ні! Я не втратила дитину! Це лише сон, Єво, заспокійся!
-Це не сон! Усі знають, що ти була вагітна! Термін - один місяць!- кричав на мене тато.
-Я боялася вам сказати... У мене батьки померли! І що, я мала всім розказувати про вагітність? Ви так це уявляєте: "У мене померли батьки, але я така рада, що вагітна! Ура!". На мене впало багато проблем! Було мені добре, коли я дізналася, що Саша не мій рідний батько? Я хотіла взагалі зробити самогубство! Мама із-за стресу померла, бо я винна у її смерті! Що ви хочете від мене?! Ви мені хто? Правильно - ніхто! А ти татечко, чому не зробив ДНК експертизу, коли моя мама була вагітна мною?! Ти спаскудив моє життя! Мені від вас не треба, ані копійки!
Я бігла у свою палату, вся у сльозах...
Швидко зібрала сумку, і поїхала звідси - геть!