Неочікувані новини

   Коли я прокинулася, це був вже вечір.

   Я згадала про Ваню, а ще більше мене засмутило те, що у мене тепер немає теелфона...

-Мамо, можна я твій телефон візьму? Мені зателефонувати.

-О, доню, ти вже прокинулася?

-Так. То можна?

-А де твій смартфон?- здивовано запитала мама.

-Ну... Розрядився...

-Ну добре, бери мій. Але швиденько.

-Звісно.- пробурмотіла я.

   Я набрала номер Вані і зателефонувала, почувся знайомий голос:

-Ало. Це хто? Ната? Сонце, я скучав. Скоро приїду.

-Ало. Це не Ната... Це Єва...

-Ой, вибач, Євочко, бо у тебе голос схожий, як у моєї Натки.- оте ім'я "Натка" було сильно знайомим для мене. Так у світі багато дівчат на таке ім'я, але "Натка", чому воно викликало біль у мене?

-Буває... Гаразд, у тебе дівчина є. Я, мабуть, зайва. Не дзвони мені. Тому, все... Кінець.

-Єво?! Як? Але, раніше ти такого не казала!

-Тепер кажу.

   Я повісила слухавку.

   Знала, що то кінець...

   Е ні, я коханками ставати не збираюся.

   До мене надзвонював Ваня, точніше на мамин телефон, я не брала слухавки. Раптом, у мами увірвався терпець, вона підняла слухавку:

-Ало! Це хто?!

-Я Ваня. Це Єва? Чи хто?

-Я мама Єви. Не дзвоніть сюди, молодий чоловіче.

   Все. Тепер це точно кінець.

   Але Ваня не здавався. Кожного дня дзвонив, відправляв листи, а я їх навіть не читаючи рвала на шматки і з радістю викидала у смітник. У мене була страшенна депресія. Навчання... Було на нижчому рівні, в мене були дуже погані оцінки... Ната? Це ім'я було мені огидним! Але я всеодно спілкувалася з нею.

-Єво, ти так змінилася...- сказала Ната.

-Всі змінюються. Нічого дивного в цьому не бачу.

-Я зрозуміла... У тебе депресія?

-Це у тебе депресняк! У мене все ок!

-Сходи до психолога, легше стане...

-Я не психопатка! Ти себе бачила?! Фу! Дурне ім'я "Натка"!

-Господи... Та пішла ти!

-Ну то і йди!

   Прийшовши до дому, я поставила рюкзак на комод, переодягнулася, і мама:

-Доне, нам треба поговорити...

-Про що?

-Серйозно...

-Як же ти мене бісиш своїми розмовами!

-Я цього не витримаю. - прошепотіла мама.

   Ми сіли за стіл, мама підготувала мені чай з заспокійливим, але я вип'ю його після розмови.

-У тебе депресія. Це ясно. Я знайшла для тебе найкращого психолога. Дорого він обійшовся. Але, заради тебе я готова на все. Завтра сеанс. Ти обов'язково прийдеш!

-Психолог? Серйозно?

-Так! Не кажи нічого, дай мені сказати. Ще коли вілікуєшся, я записала тебе на репетиторство. Бо ЗНО ти здасиш на нуль балів! Ти повинна виправитися! Але до репетитора будеш ходити після того, коли у тебе не буде тої депресії.

-Хм...Цікаво... Ти ж завжди влазила у моє життя? То тут нічо' нового...

-Все! Пий чай.

   Я спокійно випила і на мене кидався сон.

   Ранок.

   Аж не вірилося пройшло пів-місяця травня...

   Мама купила мені новий смартфон, бо дізналася все про того чоловіка і село, і Ваню...

   Після школи, я отримала шістірку з алгебри, і двійку з української мови. ЗНО мене перестало лякати... Так от, після школи я поїхала до психолога.

-Добрий день, я на сеанс до Ірини Дмитрівни.

-Так, проходьте. На вас уже чекають.- відповіла адміністраторка.

    Це була приватна лікарня...

-О, Євочко, це ти.

-Так.

-Сідай. зараз пройдемо тести і поспілкуємося.

-Ну добре...

-І так, почнемо з теста на характер.

   Пройшовши тести, психолог сказала:

-У кінці сеансу оголошу результати.

-Добре.

-Поспілкуємося?

-Ну давайте.

-Що останнім часом тебе дратує?- делікатно запитала Ірина Дмитрівна.

-Кохання...

-Добре. Що тобі не подобається?

-Все.

-А що саме?

-Ну...

-Бачиш ти сама незнаєш відповіді. А таку депресію влаштувала.

-Та знаю я, знаю! Мені не подобаюсь сама я.

-Тобі твоя зовнішність погана?

-Та ні... Мені погано жити у постійній депресії... Я не можу себе контролювати. Постійно кричу на маму, у мене немає найкращої подруги, через сварки, які завжди перша починаю я. Як жити далі? Нема сенсу...

-Євочко, ми вилікуємо тебе. І все буде добре. Тобі треба попити таблеточок "Антидепресія".

-Добре, я куплю.

-І результати тестів і нашої бесіди скажу твоїй мамі. Бувай. Чекатиму завтра о третій дня.

-До побачення.

   Я купила таблетки. Йшла спокійно до дому.

   Ну як завжди, у мене все погано! Я побачила Ваню і.... НАТУ! Свою колишню подругу!

   Вони розмовляли, кричали один на одного...

   Я обернулася, і побігла до того будинку, де вихід на дах був відчинений завжди...

Поки бігла, на очах лилися сльози, а у голові грала та сама пісня:

 "Больше не будет больно и плохо, 
Сегодня не кончится никогда. 
Между выдохом каждым и вдохом 
С неба летит звезда. 
Гаснет звон последнего слога 
И шкатулка вопросов пуста. 
Больше не будет больно и плохо, 
Сегодня не кончится никогда."

-Є сенс жити? Не має!- говорила я сама до себе.

-Ваня і Ната! Ідеальна пара! Хм... А коли весілля? О! А може Ната вагітна? Хто народиться? Хлопчик чи дівчинка? Ммм...

-Один крок, два кроки...