Я бігла зі всієї швидкості.
Зупинилася біля столітнього дуба... Було важко дихати, але Слава Богу за мною вони не бігли.
Я відчула втрату сил, дуже хотілося пити... Та ще й сумочку забула у машині. А в мене там і телефон, і гаманець, і візитівки...
Все-таки моє тіло піддалося сну... Я знепритомніла, чи заснула... важко сказати.
Отямилася в оселі.
Пахло травами.
До мене підійшла баба:
-Ну як, краще?
-Певно... Де я?
-Я баба Килина. Ти у моїй оселі. Село Абрикосівка.
-А це далеко від Львова?
-Ой, дитинко... Кілометрів з п'ятнадцять, а може й з двадцять...
-Ні!!!
-Ой, чого ти так розкричалася? Лежи. Поспиш, легше стане...
Через дві години все село знало, що я знаходжуся у баби Килини. Про мене ходили різні чутки, і хороші, і погані...
Я вийшла на подвір'я, аби подихати свіжим повітрям.
До мене підійшов хлопець. Років з шістнадцять.
-О! Привіт. Тебе як звуть?
-Єва.
-Це правда, що ти була при смерті?
-Ні.- на моєму обличчі з'явилася легенька посмішка.
-Ну... Ще зустрінемося.
-Ага. Зачекай! А у вас є тут телефон? І зв'язок?
-Та...Нема' нічого. Я й сам вчуся в Львові, і ніяк не можу додзвонитися до дівчини, бо зв'язок поганий.
-У Львові? Круто! Я там живу.
-Серйозно? О, то ми ще зустрінемося.
-Звісно. А як тебе звати?
-Іван. Мона' просто Ваня.
-Ну тоді бувай, Ваня.
-Та да.
Ваня- був таким гарним, сильним і привітним. Цілу ніч я не могла заснути. Все думала про нього... Хоча... Навіщо я йому здалася? Якщо у нього дівчина є! І тут я згадала слова Івана:«...і ніяк не можу додзвонитися до дівчини... », ще раз било в моїй голові:«...і ніяк не можу додзвонитися до ДІВЧИНИ... ». Це слова "ДІВЧИНА" було- розв'язкою всіх моїх думок про Ваню. Він точно не буде моїм.
За ці три дні у селі Абрикосівка, я зрозуміла, що без нього жити не зможу... Хоч на край світу, тільки б з Ванею! Ми дуже сильно по-товаришували. Поки Іван був просто моїм найкращим другом.Але я знала, колись він буде чимось значно більшим у моєму житті.
Ось і настало це повернення до дому. Шкода, що Ваня зі мною не поїде, бо йому через тиждень до навчання.
-Ну що, Євочка, бувай. буду сумувати за нашими бесідами і пригодами. У Львові зізвонимся. І ти подзвони мені коли доїдеш.- Ваня мене поцілував у щоку і обійняв.
-Ой, Євочко... Буду нудьгувати без тебе... Ой... Щасти тобі!- прощалася зі мною баба Килина.
Оце фірмове баине "ой"- так смішило мене.
-Ну все, автобус буде відправлятися. Люблю вас всіх, а Ваньку найбільше!- о ні! Невже я сказала в голос, що люблю Ваню..., - Літом побачимося!
Я сиділа біля вікна, в голові застрягла пісня співачки Fleur:
«Больше не будет больно и плохо,
Сегодня не кончится никогда.
Между выдохом каждым и вдохом
С неба летит звезда.
Гаснет звон последнего слога
И шкатулка вопросов пуста.
Больше не будет больно и плохо,
Сегодня не кончится никогда...»
-Мамо, ти дома?- гукала я з порога.
-Та хто там?- мама вийшла в коридор і побачила мене, -Єво?! Ти? Де ти була?! Я вже валер'янку п'ю!
-Та... То довга історія. Мамусе, приготуєш чаю? Бо мені щось погано...
-Звісно. І ти мені все розкажеш!
-Побачимо...
Я переодягнулася у чистий домашній одяг. Прийняла душ. Лягла на ліжко, так і незчулася, як заснула...