Глава 30 — Перша мати

— Твоя дочка.

Слова досі висіли в повітрі.

Еліана дивилася на чорне око в небі.

Потім на Серафіну.

Мати стояла на колінах.

Вперше за весь час Еліана бачила її не як загадкову постать із минулого.

Не як частину печатки.

Не як жертву.

А просто як жінку, яка боялася.

— Мамо…

Серафіна підняла голову.

— Еліано…

— Хто вона?

Серафіна мовчала.

— Я запитала, хто вона.

— Я не хотіла, щоб ти коли-небудь її побачила.

— Чому?

Серафіна заплющила очі.

— Бо вона забирає все, що любить.

Еліана відчула холод.

— Тоді чому вона називає мене дочкою?

— Тому що це правда.

Каель різко повернувся до Серафіни.

— Ти казала, що Еліана — твоя дочка й Азраеля.

— Вона і є нашою дочкою.

— Тоді як вона може бути дочкою тієї істоти?

Серафіна подивилася на нього.

— Бо Еліана народилася не так, як інші.

Око в небі почало повільно згасати.

Але голос залишився.

— Серафіно.

Мати здригнулася.

— Ти забрала її.

— Я врятувала її.

— Ти вкрала її.

— Вона не була твоєю.

Пауза.

— Вона ніколи не була нічиєю.

Голос став тихішим.

— Навіть твоєю.

Еліана відчула, як у грудях щось стислося.

— Перестаньте говорити про мене так, ніби мене тут немає.

Усі замовкли.

Вона підняла голову.

— Я хочу знати правду.

Око знову з'явилося.

— Ти впевнена?

— Так.

— Навіть якщо після неї не зможеш повернутися до колишнього життя?

Еліана подивилася на Каеля.

Він мовчки кивнув.

— Так.

Голос відповів:

— Тоді слухай.

Світ навколо змінився.

Еліана побачила біле поле.

На ньому стояли дві жінки.

Одна — молода Серафіна.

Інша — та, що дивилася на них із неба.

— Її звали Ейра.

Голос продовжив:

— Моє ім'я було Ейра.

Еліана дивилася на неї.

— Я була першою істотою, яка могла народжувати.

Серафіна в минулому стояла перед нею.

На руках у неї була дитина.

— Вона не може бути твоєю.

Ейра усміхнулася.

— Чому?

— Бо ти не людина.

— А дитина повинна бути людиною?

Серафіна мовчала.

Ейра простягнула руку.

— Дай її мені.

Серафіна відступила.

— Ні.

— Вона моя.

— Ні.

Серафіна притиснула дитину до себе.

— Вона буде жити серед людей.

Ейра подивилася на неї.

— Ти думаєш, вони приймуть її?

— Вона буде прихована.

— Від кого?

— Від усіх.

Ейра засміялася.

— Навіть від неї самої?

Серафіна не відповіла.

Еліана дивилася на немовля.

— Це я?

Голос Ейри відповів:

— Так.

Каель підійшов ближче.

— Тоді хто Азраель?

Ейра подивилася на нього.

— Він дав їй кров.

— А Серафіна?

— Вона дала їй життя.

— А ти?

Ейра усміхнулася.

— Я дала їй можливість вибирати.

Еліана завмерла.

— Що це означає?

— Ти народилася з трьома джерелами.

Вона показала на Серафіну.

— Відьма.

Потім на Азраеля.

— Демон.

І нарешті на себе.

— І те, що не належить жодному з них.

Еліана відчула, як її кров почала пульсувати.

— Порожнеча?

Ейра похитала головою.

— Ні.

— Тоді що?

— Свобода.

Видіння зникло.

Храм повернувся.

Еліана дивилася на Серафіну.

— Ти знала?

Серафіна кивнула.

— Так.

— Усе?

— Ні.

— Але знала про Ейру.

— Так.

Еліана відчула образу.

— Чому ти не сказала мені?

— Бо я боялася.

— За мене?

— За всіх.

Еліана відвернулася.

Каель підійшов до неї.

— Ти не винна.

— Я знаю.

— Тоді чому ти плачеш?

Вона витерла сльозу.

— Бо все моє життя хтось вирішував за мене.

Каель нічого не сказав.

Вона подивилася на нього.

— Бабуся.

— Серафіна.

— Перший.

— Ердан.

— Навіть ти.

Каель здригнувся.

— Я?

— Ти теж приховував від мене правду.

Він опустив голову.

— Так.

— Але я більше не хочу жити чужими рішеннями.

Каель подивився їй в очі.

— Тоді більше ніхто не вирішуватиме за тебе.

Ейра спостерігала за ними.

— Ти справді змінився, Еліар.

Каель повернувся.

— Не називай мене так.

— Це твоє ім'я.

— Моє.

— Тоді прийми його.

Каель мовчав.

Еліана взяла його за руку.

— Він прийме його тоді, коли сам захоче.

Ейра посміхнулася.

— Саме тому ти небезпечна.

— Чому?

— Бо ти навчила його вибирати.

— Він сам навчився.

— Ні.

Ейра дивилася на них.

— Ти стала його доказом.

Каель насупився.

— Доказом чого?

— Що навіть той, кого створили для певної мети, може стати кимось іншим.

Еліана запитала:

— І чого ти хочеш від нього?

Ейра відповіла:

— Нічого.

Пауза.

— Я хочу повернути те, що в нього забрали.

Каель одразу зрозумів.

— Моє ім'я?

— Ні.

— Тоді що?

— Твою пам'ять.

Каель здригнувся.

Еліана відчула це через їхній зв'язок.

— Я вже пам'ятаю.

Ейра похитала головою.

— Не все.

— Що я забув?

— День, коли Перший уперше побачив тебе.

— Я був дитиною.

— Так.

— Я вже бачив цей спогад.

— Не весь.

Ейра підняла руку.

Перед Каелем з'явилося дзеркало.

— Подивись.

Каель не хотів.

Еліана стала поруч.

— Я буду з тобою.

Він кивнув.

Вони подивилися.

Хлопчик стояв у темному просторі.

Еліар.

Йому було приблизно десять.

Перед ним стояв Перший.

Але цього разу він був не страшним.

Він виглядав молодим.

Майже людським.

— Ти боїшся мене? — запитав Перший.

Хлопчик похитав головою.

— Ні.

— Чому?