Глава 28 — Справжнє ім'я

— Твоє справжнє ім'я.

Слова прозвучали тихо.

Але після них храм наче перестав дихати.

Каель стояв нерухомо.

Еліана тримала його за руку.

Перший — або той, ким він тепер був, — дивився на чоловіка з восьмих воріт.

Ердан мовчав.

Ліарія теж.

Лише Азраель зробив крок назад.

— Не кажи його, — прошепотів він.

Чоловік повернув голову.

— Ти все ще боїшся.

— Я пам'ятаю, що сталося минулого разу.

— Ні.

Чоловік усміхнувся.

— Ти пам'ятаєш лише те, що дозволив тобі Перший.

Азраель стиснув кулаки.

— Хто ти?

Чоловік подивився на нього.

— Ти вже знаєш.

— Скажи.

— Арон.

Ім'я відлунням пройшло через храм.

Перший закрив очі.

Ердан зблід.

Ліарія опустила погляд.

Еліана подивилася на них.

— Чому всі так реагують?

Каель не відповідав.

Він дивився на Арона.

— Ти сказав, що прийшов за моїм справжнім ім'ям.

— Так.

— Навіщо?

Арон зробив крок.

— Бо ім'я — це не просто слово.

Він торкнувся повітря.

Перед ним з'явився стародавній знак.

— Ім'я — це перший вибір істоти.

Каель дивився на символ.

— Яке воно?

Арон усміхнувся.

— Ти не готовий його почути.

Каель зробив крок назустріч.

— Вирішувати мені.

Еліана відчула, як його рука напружилася в її руці.

Вона не відпустила.

— Тоді скажи.

Арон подивився на неї.

— Ти теж почуєш.

— Я залишуся.

Каель перевів погляд на неї.

В його очах було щось дивне.

Страх.

Не за себе.

Він тихо сказав:

— Якщо після цього я змінюся…

Еліана перебила:

— Я все одно буду поруч.

— Ти не знаєш, що це означає.

— І ти не знаєш, що буде після цього.

Вона стиснула його руку.

— Але ми вже занадто далеко зайшли, щоб знову дозволити страху вирішувати за нас.

Каель ледь усміхнувся.

— Ти стаєш схожою на мене.

— Це погано?

— Дуже.

Вона посміхнулася.

— Тоді ми підходимо одне одному.

Арон підняв руку.

Світ навколо них змінився.

Храм зник.

Вони опинилися у величезному темному просторі.

Перед ними висів камінь.

Чорний.

На ньому були викарбувані сотні імен.

Еліана підійшла ближче.

Вона прочитала:

Перший.

Нижче:

Ердан.

Потім:

Ліарія.

Ще нижче:

Азраель.

А потім…

порожнє місце.

Еліана подивилася на Каеля.

— Тут мало бути твоє ім'я.

Арон кивнув.

— Але його стерли.

— Хто?

— Перший.

Каель стиснув щелепу.

— Чому?

Арон відповів:

— Бо твоє ім'я було сильнішим за його.

Каель похитав головою.

— Це безглуздо.

— Ти справді нічого не пам'ятаєш.

— Я пам'ятаю достатньо.

— Ні.

Арон підійшов до каменя.

— Ти пам'ятаєш життя, яке тобі дозволили прожити.

Він поклав руку на порожнє місце.

— Але не життя, яке було твоїм.

Камінь засвітився.

І перед Еліаною виникло видіння.

Маленький хлопчик стояв посеред білого простору.

Не Каель.

Але водночас — він.

Йому було приблизно десять років.

Перед ним стояли Ердан і Ліарія.

А за ними — Перший.

— Назви себе, — сказав Ердан.

Хлопчик мовчав.

— Ти маєш ім'я, — сказала Ліарія.

— Яке?

Вона усміхнулася.

— Ти сам його обереш.

Перший різко сказав:

— Ні.

Ліарія повернулася.

— Чому?

— Він не обиратиме.

Хлопчик подивився на Першого.

— Я хочу обрати.

— Ти не розумієш.

— Розумію.

Він зробив крок.

— Я не хочу бути твоїм.

Перший завмер.

Еліана відчула, як Каель поруч здригнувся.

— Він…

— Це ти, — сказав Арон.

Хлопчик підняв голову.

— Я хочу бути собою.

Перший простягнув руку.

Темрява розлилася навколо хлопчика.

— Тоді забудеш.

Ліарія кинулася вперед.

— Ні!

Ердан спробував зупинити Першого.

Але було пізно.

Темрява торкнулася хлопчика.

Він закричав.

І його ім'я…

зникло.

Еліана різко повернулася до Каеля.

Він стояв із заплющеними очима.

По його щоках текли сльози.

Вона ніколи не бачила, щоб він плакав.

— Каелю…

Він відкрив очі.

— Я пам'ятаю.

— Що?

Він дивився на свої руки.

— Я сам обрав своє ім'я.

Арон кивнув.

— Скажи його.

Каель мовчав.

— Скажи.

Перший раптом закричав:

— НЕ СМІЙ!

Храм повернувся.

Перший стояв біля сьомих воріт.

Його обличчя було спотворене страхом.

— Якщо він згадає ім'я, він стане вільним!

Каель повернувся до нього.

— Я вже вільний.

— Ні!

— Ти забрав мою пам'ять.

— Я захищав тебе!

— Від чого?

Перший мовчав.

— Від Ердана?

Мовчання.

— Від Ліарії?

Мовчання.

Каель зробив крок.

— Чи від себе самого?

Перший відступив.

— Ти не знаєш, що було до тебе.

— Тоді розкажи.

— Я не можу.

Каель усміхнувся.

— Знову?

Він подивився на Арона.

— Кажи.

Арон підійшов ближче.

— Твоє ім'я…

Перший закрив очі.

— **Не…

Арон продовжив:

— …Каель.

Еліана відчула, як навколо них вибухнула хвиля сили.

Каель похитнувся.

Восьмий знак на його грудях розгорівся.

Арон вимовив:

— Еліар.

Світ здригнувся.

Каель упав на коліна.

Еліана опустилася поруч.

— Каелю!

Він не відповідав.

Його очі були заплющені.

Але навколо нього почали з'являтися тіні.

Не ворожі.

Спогади.

Еліана побачила його дитинство.

Перший раз, коли він зустрів Ердана.

Перший раз, коли Ліарія взяла його на руки.