Глава 27 — Та, кому належала душа Каеля

Мітка на грудях Каеля спалахнула.

Чорна.

Глибока.

Вона проступила крізь шкіру так, ніби завжди була там.

Каель похитнувся.

Еліана встигла підхопити його.

— Каелю!

Він стиснув зуби.

— Не торкайся мене.

— Ні.

— Еліано…

— Я сказала — ні.

Вона притиснула долоню до його грудей.

Мітка одразу відреагувала.

Її кров спалахнула червоним світлом.

Каель різко вдихнув.

Жінка біля сьомих воріт усміхнулася.

— Цікаво.

Еліана підняла на неї очі.

— Відійди від нього.

— Ти не розумієш, з ким говориш.

— Мені байдуже.

Жінка зробила ще один крок.

— Саме через такі слова все й почалося.

Ердан став між ними.

— Досить, Ліаріє.

Жінка зупинилася.

— Ти нарешті згадав моє ім'я.

— Я ніколи його не забував.

— Тоді ти знаєш, навіщо я прийшла.

Ердан відповів:

— Ти прийшла не за Каелем.

Ліарія посміхнулася.

— Невже?

— Ти прийшла за тим, що залишилося в ньому від мене.

Каель підняв голову.

— Що?

Ліарія подивилася на нього.

— Ти справді нічого не пам'ятаєш.

— Про що?

— Про мене.

Каель мовчав.

— Ти знав мене до того, як став сином Першого.

Еліана відчула холод.

— До Першого?

Ліарія кивнула.

— До того, як він став тим, ким ви його знаєте.

Каель насупився.

— Це неможливо.

— Ти був не його сином.

Пауза.

— Ти був моїм.

У храмі стало так тихо, що Еліана почула власне серцебиття.

Каель дивився на Ліарію.

— Що ти сказала?

— Ти чув.

Ердан різко повернувся до неї.

— Не смій.

— Чому?

Ліарія усміхнулася.

— Він має право знати.

— Ти знаєш, що станеться, якщо він згадає.

— Знаю.

— Він зламається.

— Можливо.

Ліарія подивилася на Каеля.

— А можливо, нарешті стане собою.

Каель зробив крок уперед.

— Я не твій.

— Зараз — ні.

— Тоді хто я?

Ліарія не відповіла.

Замість цього підняла руку.

Мітка на грудях Каеля спалахнула.

Він упав на коліно.

— Каель!

Еліана опустилася поруч.

— Дивись на мене.

Каель важко дихав.

Перед очима почали з'являтися спогади.

Не його життя.

Щось старше.

Біле поле.

Чорне небо.

Ердан.

Ліарія.

І маленька істота між ними.

Дитина.

Темноволоса.

З золотими очима.

Вона плакала.

Ліарія тримала її на руках.

— Він боїться, — сказала вона.

Ердан відповів:

— Він не повинен боятися.

— Він дитина.

— Він не дитина.

Ліарія подивилася на нього.

— Для мене — дитина.

Видіння змінилося.

Дитина підняла голову.

— Мамо…

Каель різко відкрив очі.

— Ні!

Еліана обійняла його.

— Все добре.

— Я бачив…

— Що?

Каель дивився на Ліарію.

— Вона назвала мене сином.

Ліарія опустила руку.

— Тому що ти ним був.

Ердан тихо сказав:

— Каелю, не слухай її.

— Чому?

— Бо це лише частина правди.

Ліарія засміялася.

— Звичайно.

Вона повернулася до Ердана.

— Ти завжди робив це.

— Що?

— Вирішував, яку правду можна залишити.

Азраель підійшов ближче.

— Я знав, що ви існуєте.

Ліарія подивилася на нього.

— Азраелю.

— Але я думав, що ти зникла.

— Я не зникала.

— Тоді де ти була?

Ліарія відповіла:

— Там, де не існує часу.

Азраель зблід.

— Порожнеча.

— Ні.

Вона похитала головою.

— Порожнеча — лише тінь.

Еліана згадала слова Астерії.

«Порожнеча — наслідок.»

— Тоді що там?

Ліарія подивилася на неї.

— Місце до створення.

Еліана зрозуміла.

— Те саме місце, звідки прийшов Перший?

— Ні.

— Тоді звідки?

Ліарія відповіла:

— Звідти прийшов Ердан.

Усі погляди звернулися до нього.

Ердан нічого не сказав.

Еліана відчула, як Каель піднявся.

— Ти казав, що створив можливість для Першого.

— Так.

— Але ти сам звідки?

Ердан подивився на Ліарію.

— Ми народилися там.

— Де?

— Поза світом.

Ліарія продовжила:

— Там немає життя.

— Тоді як ви народилися?

— Ми не народилися.

Вона зробила паузу.

— Ми виникли.

Сім воріт почали гудіти.

Серафіна стояла біля сьомого.

Її обличчя стало блідим.

— Еліано, не слухай їх занадто довго.

— Чому?

— Бо це не історія.

Серафіна подивилася на Ліарію.

— Це спогад.

Ліарія усміхнулася.

— Вона зрозуміла.

— Що?

Серафіна відповіла:

— Восьмі ворота не просто відкрили шлях до Астерії.

Вона подивилася на Ердана.

— Вони відкрили пам'ять самого світу.

Еліана відчула тиск у голові.

Немов тисячі голосів одночасно прошепотіли її ім'я.

— Чому я це чую?

Серафіна підійшла до неї.

— Бо твоя кров стоїть між двома законами.

— Якими?

— Життя і Порожнечі.

Каель тихо сказав:

— А я?

Серафіна подивилася на нього.

— Ти — третій закон.

Ліарія посміхнулася.

— Нарешті хтось сказав це вголос.

Каель насупився.

— Який?

— Вибір.

Раптом із сьомих воріт вдарила хвиля темряви.

Усі відступили.

З неї почувся голос.

— Досить.

Перший.

Але цього разу його голос був слабким.

Він з'явився на колінах.

Без своєї величезної форми.

Без безмежної сили.

Просто чоловік.

Золоті очі.

Бліде обличчя.

І страх.

Ліарія подивилася на нього.

— Ти все ще тут.

Перший підняв погляд.

— Я не міг піти.

— Чому?

— Бо вони…

Він подивився на Ердана.

— …забрали в мене право.

Ердан мовчав.