Глава 26 — Той, хто був до Першого

Темрява накрила храм.

Не така, яку Еліана знала раніше.

Це була не магія.

Не тінь.

Не Порожнеча.

Це було відчуття, ніби сам світ на мить перестав бачити їх.

Еліана відчула пальці Каеля у своїх.

Він не відпускав.

Навіть коли навколо більше нічого не було видно.

— Каелю…

— Я тут.

Його голос був зовсім близько.

— Не відходь.

— Не відходжу.

Вона зробила крок назад і наткнулася на його груди.

Тоді перед ними спалахнули два золоті очі.

Чоловік стояв на тому самому місці.

Спокійний.

Наче темрява навколо була його власною кімнатою.

Серафіна стояла навпроти нього.

Вона тремтіла.

Еліана ніколи не бачила матір такою.

Навіть перед Першим.

Навіть тоді, коли Серафіна розповідала про власну смерть.

— Ти не повинен бути тут, — сказала вона.

Чоловік усміхнувся.

— А ти все ще говориш так, ніби маєш право вирішувати, кому існувати.

— Я знаю, хто ти.

— Ні.

Його усмішка зникла.

— Ти знаєш лише ім'я.

Каель вийшов уперед.

— Тоді назви себе.

Чоловік подивився на нього.

— Моє ім'я — Ердан.

Каель насупився.

— Я ніколи його не чув.

— Саме цього я й хотів.

— Ти створив Першого?

Ердан мовчав.

Потім подивився на Еліану.

— Ні.

Еліана здивувалася.

— Але ти сказав…

— Я створив те, що дозволило Першому народитися.

Каель різко відповів:

— Це одне й те саме.

— Ні.

Ердан підійшов ближче.

— Створити життя — означає дати йому форму.

Він торкнувся пальцями повітря.

Навколо нього виникли маленькі золоті точки.

— Я створив перший вибір.

Еліана мовчала.

— До Першого не існувало вибору?

— Існувало лише існування.

— Тоді що він обрав?

Ердан подивився на Каеля.

— Самотність.

Каель стиснув кулаки.

— Ти брешеш.

— Він створив тебе, Азраеля, інших істот… не тому, що хотів влади.

Ердан зупинився.

— Він боявся залишитися один.

Ці слова вже звучали знайомо.

Еліана згадала Астерію.

«Бути покинутим.»

— А Порожнеча? — запитала вона.

Ердан перевів погляд на неї.

— Ось тут стає цікаво.

Стіни храму зникли.

Перед Еліаною виник інший світ.

Світ без землі.

Без неба.

Без часу.

Лише біле поле.

У його центрі стояла Астерія.

Молода.

Зовсім інша.

Поруч із нею — Ердан.

— Порожнеча не була створена, — сказав він.

— Тоді що це?

— Наслідок.

— Чого?

Ердан подивився на Астерію.

— Першого вибору.

Еліана дивилася на видіння.

Астерія простягнула руку.

Перед нею з'явилася маленька темна сфера.

— Це…

— Порожнеча.

— Вона була маленькою?

— Спочатку — так.

Сфера пульсувала.

— А потім Перший почав створювати світ.

На білому просторі виникли перші дерева.

Потім вода.

Потім земля.

Потім небо.

Світ почав рости.

Але темна сфера росла разом із ним.

— Чим більше він створював, — пояснив Ердан, — тим більше з'являлося того, чого він не міг контролювати.

Еліана зрозуміла.

— Вільна воля.

— Саме так.

Видіння змінилося.

Перший стояв посеред нового світу.

Навколо нього були істоти.

Одні вклонялися.

Інші тікали.

Деякі повставали.

Перший дивився на них.

І вперше…

він був сам.

— Він створив світ, щоб не бути самотнім, — прошепотіла Еліана.

— Але зрозумів, що світ не належить йому.

Ердан подивився на неї.

— Тоді він захотів повернути все назад.

Каель тихо сказав:

— Тому сім воріт.

— Так.

— І Порожнеча.

— Так.

— І ми.

Ердан усміхнувся.

— А ось це вже складніше.

Видіння зникло.

Храм повернувся.

Еліана дивилася на Ердана.

— Навіщо ти показав мені це?

— Бо ти повинна знати, чому Перший боїться тебе.

— Через мою вільну волю?

— Не зовсім.

Ердан підійшов до неї.

Каель одразу став між ними.

— Не наближайся.

Ердан зупинився.

— Ти такий самий, як він.

— Як хто?

— Як твій батько.

Каель похмуро відповів:

— Не називай його моїм батьком.

Ердан кивнув.

— Добре.

Він подивився на Каеля.

— Тоді скажімо інакше.

Пауза.

— Ти носиш у собі його силу.

— Я знаю.

— Ні.

Ердан усміхнувся.

— Ти знаєш лише частину.

Каель мовчав.

— Коли ти вкрав частину його сили, ти думав, що забрав її собі.

— Так.

— Насправді він дозволив тобі це зробити.

Каель зблід.

— Що?

Еліана відчула, як їхній зв'язок напружився.

— Навіщо?

— Щоб мати шлях до цього світу.

Каель різко відступив.

— Ні.

— Перший знав, що одного дня ти відкриєш ворота.

— Я не відкривав їх для нього.

— Неважливо.

Ердан нахилив голову.

— Він використав тебе ще до того, як ти зрозумів це.

Каель дивився на нього.

В його очах з'явився гнів.

— Тоді чому він не забрав силу назад?

— Бо не зміг.

Еліана запитала:

— Через мене?

Ердан подивився на неї.

— Через вашу угоду.

Вона згадала той день.

Сім років.

Темний будинок.

Самотність.

Її рука.

Рука Каеля.

Кров.

— Моя кров змінила його силу.

— Ні.

Ердан сказав це спокійно.

— Твоя кров змінила правило.

Раптом храм здригнувся.

Зі стелі посипалося каміння.

Серафіна підняла голову.

— Вони вже тут.

Каель озирнувся.

— Хто?

Серафіна відповіла:

— Азраель.

Еліана відчула удар у грудях.

— Тато?

Двері храму вибухнули.

Усередину увірвалася хвиля темного полум'я.

За нею з'явився Азраель.

Він був поранений.