Глава 22. Той, кого вбив Каель

Темрява зачинилася за Каелем.

Він стояв сам.

Без Еліани.

Без Азраеля.

Без Ліри.

Без будь-якого звуку.

Лише темрява.

Вона була настільки густою, що Каель не бачив власних рук.

Він зробив крок.

Під ногою хруснув камінь.

— Я знаю, що ти тут.

Відповіді не було.

Каель продовжив:

— Ти хочеш, щоб я боявся.

Тиша.

— Не вийде.

З темряви пролунав сміх.

— Ти завжди так казав.

Каель завмер.

Цей голос.

Він знав його.

— Ні…

Перед ним з'явилося світло.

Спочатку маленьке.

Потім яскравіше.

І з темряви вийшла людина.

Чоловік.

Молодий.

На його грудях — глибока рана.

Каель зблід.

— Ліан.

Чоловік подивився на нього.

— Ти пам'ятаєш.

Каель опустив голову.

— Я думав, ти помер.

— Ти мене вбив.

— Я не хотів.

— Але зробив.

Каель відступив.

— Це не справжнє.

Ліан усміхнувся.

— Звичайно.

— Ти помер сотні років тому.

— Саме тому я тут.

— Це випробування.

— Так.

— Тоді зникни.

— Не можу.

Ліан підійшов ближче.

— Ти повинен згадати.

Каель стиснув кулак.

— Я все пам'ятаю.

— Ні.

— Пам'ятаю.

— Ти пам'ятаєш, як я помер.

Ліан торкнувся своєї рани.

— Але не пам'ятаєш, чому.

Картина навколо них змінилася.

Каель опинився посеред старого міста.

Неріс.

Але ще до його знищення.

Вулиці були повні людей.

На площі стояли демони.

Каель був серед них.

Поруч — Азраель.

А навпроти — Ліан.

— Ти не можеш цього зробити, — казав Ліан.

Азраель відповів:

— Відійди.

— Перший знищить усіх.

— Він наш батько.

— Він не батько.

Каель дивився на молодого себе.

Той мовчав.

Ліан звернувся до нього:

— Каелю, ти ж бачиш правду.

Молодий Каель опустив очі.

— Я не знаю.

— Знаєш.

Азраель підняв руку.

— Досить.

Ліан дістав меч.

— Якщо ти відкриєш ворота, я тебе зупиню.

Азраель усміхнувся.

— Тоді помри.

Каель дивився на сцену.

— Я не пам'ятав цього.

Ліан стояв поруч.

— Бо Перший забрав цей спогад.

— Навіщо?

— Щоб ти думав, що вбив мене через наказ.

Каель подивився на нього.

— А чому?

Ліан відповів:

— Ти не вбив мене.

Каель завмер.

— Що?

— Ти врятував мене.

Спогад змінився.

Молодий Каель стояв над пораненим Ліаном.

Азраель кричав:

— Вбий його!

Каель подивився на брата.

Потім на Азраеля.

— Ні.

— Каелю!

— Я більше не буду твоєю зброєю.

Азраель ударив його.

Каель упав.

Ліан піднявся.

Вони разом кинулися вперед.

Потім —

світло.

Вибух.

Порожнеча.

Каель дивився на власні руки.

— Що сталося?

Ліан відповів:

— Ти відкрив портал.

— Щоб урятувати тебе.

— Так.

— Але чому я пам'ятав, що вбив тебе?

— Бо після вибуху Перший змінив твою пам'ять.

Каель заплющив очі.

— Я пам'ятаю…

Ліан усміхнувся.

— Тепер.

— Я не вбив тебе.

— Ні.

— Тоді де ти?

— Досі живу.

Каель різко підняв голову.

— Де?

Ліан розчинився в темряві.

— Шукай мене після сьомого ворота.

Каель залишився сам.

Але тепер він знав.

Його минуле було брехнею.

Не все.

Але достатньо, щоб він роками жив із провиною, якої не мав.

Темрява навколо нього заговорила.

— Тепер ти розумієш.

Каель повернувся.

— Перший.

— Ти завжди був моїм улюбленим сином.

— Я не твій син.

— Кров говорить інакше.

— Мені байдуже.

— Ти думаєш, що Еліана любить тебе.

Каель мовчав.

— Але вона любить образ, який ти їй показав.

— Ні.

— Вона не знає тебе.

— Знає.

— Вона не знає, скількох ти вбив.

— Знає достатньо.

— Вона не знає, що ти зробив у Нерісі.

Каель завмер.

— Що?

Темрява усміхнулася.

— Запитай її.

По той бік воріт Еліана стояла в храмі.

Вона чула Каеля.

Не словами.

Емоціями.

Біль.

Провина.

Страх.

Вона поклала руку на груди.

— Каелю…

Серафіна стояла поруч.

— Він проходить випробування.

— Я відчуваю його.

— Так.

— Він страждає.

— Так.

Еліана подивилася на неї.

— Я хочу до нього.

— Не можна.

— Чому?

— П'яте ворота не дозволяє.

— Тоді я зламаю його.

Серафіна похитала головою.

— Ти можеш зламати ворота.

— Тоді зламаю.

— І втратиш Каеля.

Еліана застигла.

— Що?

— П'яте ворота пов'язане з тінню.

— І?

— Якщо ти ввійдеш зараз, воно розділить ваші душі.

Еліана стиснула кулак.

— Тоді що мені робити?

Серафіна подивилася їй в очі.

— Довіряти.

Еліана заплющила очі.

Вона почула голос Каеля.

— Еліано…

— Я тут.

— Не слухай його.

— Не слухаю.

— Він покаже тобі моє минуле.

— Я вже бачила.

— Не все.

Еліана тихо сказала:

— Тоді розкажеш сам.

Пауза.

— Ти все ще тут?

— Так.

— Чому?

— Бо я люблю тебе.

Тиша.

Каель відповів:

— Тоді довірся мені.

— Довіряю.

Темрява навколо Каеля здригнулася.

— Ні.

Перший вперше втратив спокій.

— Не слухай її.

Каель підняв голову.

— Вона не просто слухає мене.

Він усміхнувся.

— Вона знає мене.

— Ти не можеш знати, що вона зробить.

— Ні.

Каель дістав меч.

— Але я знаю, що зроблю я.

Він ударив по темряві.

Раз.

Другий.

Третій.

На стінах з'явилися тріщини.

— Ти не зможеш знищити Тінь!

— Мені не потрібно її знищувати.

Каель зупинився.

— Мені потрібно перестати її боятися.