Глава 20. Та, що чекала

Вода розступалася перед ними.

Еліана йшла вперед, тримаючи Каеля за руку.

Навколо не було ні шуму річки, ні холоду.

Вода зависла в повітрі, утворюючи коридор.

Стіни з обох боків були вкриті старими написами.

Деякі з них світилися.

І майже всі містили одне слово.

Серафіна.

Еліана зупинилася.

— Вона була тут.

Каель провів пальцями по каменю.

— Так.

— Ти знав?

— Ні.

— Ти знав про це місце?

— Ні.

Еліана подивилася на нього.

— Тоді чому ти виглядаєш так, ніби чогось боїшся?

Каель не відповів.

— Каелю.

Він зітхнув.

— Бо я відчуваю її.

— Мою матір?

Він кивнув.

— Її присутність.

Еліана стиснула його руку.

— Тоді вона справді тут.

— Або щось хоче, щоб ми так думали.

Коридор закінчився перед величезними дверима.

На них був вирізаний знак.

Сім воріт.

А в центрі — дві долоні.

Одна людська.

Інша — демонічна.

Еліана поклала свою руку на першу.

Каель — на другу.

Двері відчинилися.

За ними стояв храм.

А посеред храму — жінка.

Еліана перестала дихати.

— Мамо…

Серафіна повернулася.

Цього разу вона виглядала майже живою.

Темне волосся.

Бліде обличчя.

Ті самі очі, які Еліана пам'ятала з дитинства.

Вона усміхнулася.

— Еліано.

Еліана зробила крок.

Каель утримав її.

— Зачекай.

Серафіна подивилася на нього.

— Ти досі її захищаєш.

— Завжди.

— Навіть від мене?

— Якщо потрібно.

Серафіна усміхнулася.

— Саме за це я колись тебе покохала.

Еліана подивилася на них.

У грудях защеміло.

— Я хочу знати правду.

— Знаю.

— Усю.

Серафіна кивнула.

— Тоді слухай.

Вона провела рукою в повітрі.

Храм наповнився світлом.

Навколо з'явилися спогади.

Серафіна.

Каель.

Азраель.

І дитина.

Еліана.

— Коли ти народилася, Перший уже знав про тебе.

Еліана слухала.

— Він знав, що ти можеш стати печаткою.

— Чому?

— Тому що в тобі змішалася кров двох світів.

— Відьма і демон.

Серафіна похитала головою.

— Не зовсім.

Еліана насупилася.

— Тоді хто я?

Серафіна подивилася на Каеля.

— Вона не просто носить кров двох світів.

Пауза.

— Вона змінила її.

Каель нахмурився.

— Що ти зробила?

— Я не зробила цього сама.

Серафіна подивилася на Еліану.

— Твоя кров змінилася в момент народження.

— Через що?

— Через Першого.

Еліана відчула холод.

— Він торкнувся мене?

— Ні.

— Тоді як?

— Він намагався.

Серафіна показала наступний спогад.

Кімната.

Новонароджена Еліана.

Перший стояв біля ліжка.

Він простягнув руку.

Але між ним і дитиною виникло світло.

Воно було червоним.

Перший відступив.

— Що це?

Серафіна тримала дитину.

— Твоя власна сила.

Перший дивився на немовля.

— Вона не може мати її.

Серафіна відповіла:

— Тепер має.

Перший зник.

Еліана дивилася на матір.

— Я сама його відштовхнула?

— Так.

— У день народження?

— Так.

— Але я була немовлям.

Серафіна усміхнулася.

— Іноді сила прокидається раніше за свідомість.

Каель тихо сказав:

— Тому вона могла закрити перші ворота.

— Саме тому.

Еліана подивилася на нього.

— А наш зв'язок?

Серафіна замовкла.

— Що з ним?

— Він виник не випадково.

— Ні.

— Ти знала, що я покличу Каеля?

— Я сподівалася.

Каель нахмурився.

— Ти хотіла, щоб я був із нею?

— Так.

— Чому?

Серафіна подивилася на нього.

— Бо ти єдиний, хто міг витримати її силу.

Каель мовчав.

— І єдиний, хто міг полюбити її не заради її крові.

Еліана відчула, як її щоки стали гарячими.

Серафіна усміхнулася.

— Не зараз, Каелю.

Він ледь усміхнувся.

— Я й не збирався сперечатися.

Храм затремтів.

Третій дзвін ударив знову.

Серафіна підняла голову.

— У нас мало часу.

— Третє ворота?

— Так.

— Яке воно?

— Земля.

Каель насупився.

— Чому ти привела нас сюди?

Серафіна подивилася на нього.

— Бо третє ворота не відкриється без тебе.

Тиша.

— Без мене?

— Так.

— Чому?

Серафіна відповіла:

— Тому що третє ворота охороняє твоя пам'ять.

Каель застиг.

— Моя?

— Найдавніша.

— Яка саме?

Серафіна не відповіла.

Еліана підійшла до нього.

— Що ти забув?

Каель похитав головою.

— Не знаю.

— Тоді нам доведеться згадати.

Підлога храму розкололася.

Кам'яні плити розійшлися.

Під ними була темна яма.

На її дні стояв старий трон.

Каель дивився вниз.

— Я знаю це місце.

Еліана подивилася на нього.

— Ти тут був?

— Так.

— Коли?

— До того, як став демоном.

Азраель.

Перший.

І ще хтось.

Каель торкнувся голови.

— Я не пам'ятаю.

Серафіна сказала:

— Пам'ять повернеться.

— І що тоді?

— Ти згадаєш, чому відкрив перші ворота.

Каель завмер.

Еліана подивилася на нього.

— Ти казав, що хотів повернути Азраеля.

— Так.

— А якщо це не вся причина?

Каель мовчав.

Серафіна відповіла:

— Не вся.

Каель спустився вниз.

Еліана пішла за ним.

— Залишайся тут.

— Ні.

— Це може бути небезпечно.

— Ми домовлялися.

Він подивився на неї.

— Разом.

— Разом.

Вони підійшли до трону.

На ньому лежала чорна корона.

Каель торкнувся її.

Світ зник.

Він стояв у величезному залі.

Перед ним — Перший.

Поруч — Азраель.

А навпроти них стояла молода Серафіна.