Глава 15. Перша угода

Сходи йшли вниз.

Все глибше.

Кам'яні стіни навколо них були вкриті написами, але більшість символів стерлася від часу. Деякі світилися слабким червоним світлом, коли повз них проходила Еліана.

Каель ішов попереду.

Еліана — за ним.

Ліра залишилася нагорі, щоб допомогти людям у Ліорі.

Перед тим як вони спустилися, Каель сказав їй лише:

— Якщо ми не повернемося до світанку…

Ліра перебила:

— Не кажи цього.

Каель усміхнувся.

— Добре.

Але Еліана помітила його погляд.

Він теж боявся.

Сходи закінчилися перед величезними дверима.

На них не було замка.

Лише сім символів.

Шість були знайомі.

Вогонь.

Вода.

Земля.

Вітер.

Тінь.

Світло.

Сьомий був іншим.

Кров.

Еліана підійшла ближче.

— Це ті самі ворота?

— Ні.

Каель провів пальцями по каменю.

— Це місце було створене задовго до них.

— Тоді що тут?

Він подивився на неї.

— Початок.

— Чий?

Каель мовчав.

Еліана поклала долоню на двері.

Вони відчинилися самі.

За ними була кімната.

Маленька.

Кругла.

Посередині стояв кам'яний стіл.

А на ньому лежала дитяча книга.

Еліана завмерла.

— Я бачила її.

Каель теж зупинився.

— Де?

— У будинку бабусі.

Вона підійшла до столу.

Обкладинка була темною, майже чорною.

Але на ній був вирізаний знак.

Сім кіл.

І всередині — маленька крапля крові.

Еліана відкрила книгу.

Перша сторінка була порожньою.

Друга також.

На третій з'явився напис.

«Угода не завжди починається словами.»

Еліана прочитала його вголос.

Кімната здригнулася.

Каель різко повернувся.

— Не читай далі.

— Чому?

— Бо ця книга пам'ятає.

— Що?

— Того, хто її відкрив.

Еліана перевернула сторінку.

На ній була дата.

Сімнадцять років тому.

Її дата народження.

Вона зблідла.

— Це неможливо.

Каель підійшов ближче.

— Еліано…

— Тут записано день, коли я народилася.

На наступній сторінці з'явився малюнок.

Жінка.

Серафіна.

На її руках — немовля.

Поруч стояв чоловік із золотими очима.

Азраель.

А за ними — величезна тінь.

Перший.

Еліана торкнулася малюнка.

— Вони були тут.

— Так.

— У день мого народження?

— Так.

Вона повернулася до Каеля.

— Чому ти мені цього не сказав?

— Бо я сам дізнався про це лише через багато років.

— Ти був поруч?

— Так.

— У той день?

Каель кивнув.

— Але не в кімнаті.

Еліана дивилася на нього.

— Де ти був?

Він опустив очі.

— За дверима.

Спогад прийшов раптово.

Не до Каеля.

До Еліани.

Вона побачила кімнату.

Старий будинок.

Свіча.

Молоду Серафіну.

Вона тримала немовля.

Еліану.

Навпроти стояв Азраель.

— Вона не може залишатися тут, — сказав він.

— Вона залишиться зі мною.

— Перший її знайде.

— Не якщо печатка витримає.

— Вона вже слабшає.

Серафіна притиснула дитину до себе.

— Тоді я зроблю нову.

Азраель похитав головою.

— Ціна буде занадто високою.

Серафіна подивилася на нього.

— Я вже заплатила.

Він підійшов ближче.

— Серафіно…

— Ні.

Вона поклала руку на груди немовляти.

— Вона повинна мати вибір.

— Вона не зможе зробити його, якщо Перший дістанеться до неї.

— Тому він не дістанеться.

Серафіна заплющила очі.

Її кров засяяла.

Потім вона прошепотіла:

— Якщо колись вона зустріне Каеля…

Азраель завмер.

— Ні.

— Ти знаєш, що це єдиний спосіб.

— Він не повинен бути поруч із нею.

— Саме тому він буде.

Еліана різко відкрила очі.

Вона впала на коліна.

Каель одразу схопив її за плечі.

— Що ти бачила?

Еліана важко дихала.

— Мою матір.

— Що вона сказала?

Еліана подивилася на нього.

— Вона знала, що ти зустрінеш мене.

Каель завмер.

— Що ще?

— Вона хотіла, щоб ти був поруч.

Він відступив.

— Ні.

— Чому?

— Бо це означає…

— Що?

Каель не відповів.

Еліана піднялася.

— Говори.

— Що все це було сплановано.

Книга перегорнула сторінку сама.

На ній з'явився новий текст.

«Перша угода була укладена не між демоном і дитиною.»

Еліана нахилилася.

Наступний рядок з'явився просто перед її очима.

«Вона була укладена між матір'ю та тінню.»

Каель зблід.

— Це неможливо.

— Ти знаєш, про що вона?

— Так.

— Скажи.

Каель подивився на книгу.

— Серафіна уклала угоду з Першим.

Тиша.

— Що вона йому пообіцяла?

Каель не відповів.

Еліана сама перевернула сторінку.

Там було лише одне слово.

«ПАМ'ЯТЬ.»

Вона почула голос матері.

— Еліано…

Цього разу він був справжнім.

Не ілюзією.

Не голосом Першого.

Серафіна стояла в кінці кімнати.

Еліана перестала дихати.

— Мамо?

Каель зробив крок уперед.

— Це може бути пастка.

Серафіна подивилася на нього.

— Ти завжди був таким недовірливим.

Каель застиг.

— Серафіно…

— Каелю.

У його очах з'явився біль.

Еліана дивилася на них обох.

— Це ти?

Серафіна підійшла ближче.

— Частина мене.

— Ти ж…

— Я стала частиною печатки. Але не зникла повністю.

Еліана відчула, як по щоках течуть сльози.

— Чому ти не сказала мені раніше?

— Тому що ти не була готова.

— А зараз готова?

Серафіна усміхнулася сумно.

— Ніхто не готовий дізнатися правду про власну матір.

Еліана витерла сльози.

— Я хочу знати все.

Серафіна подивилася на Каеля.