Частина 17

Богдан...

Не можу повірити в те що вона тут..Це просто не реально.До кісточок, до тремтіння в тілі хочеться побачити її знову...Заглянути у блакитні як небо очі, ті що сняться майже щоночі.

Вона мене зрадила..А я знову втрачаю контроль над собою при думці про цю жінку.Цікаво яка вона?Чи зробив він її щасливою..

Декілька днів назад я попросив своїх людей зібрати досьє на цього психолога.Хочеться тримати все під контролем, я люблю Яну як рідну доньку, це донька моєї покійної сестри, і тому я маю певні обов'язки перед цією дівчинкою...

Коли нарешті папка з інформацією потрапила мені в руки, хотілося рвати і метати..А можливо це на краще?Можливо тепер я зможу сказати їй те чого не зміг тоді...

Сидіти на місці більше не хочеться, тому зриваюся з місця забувши про все, залишаю всі справи на завтра і лечу туди, до неї.

.Хочеться знову заглягути у ті зрадливі очі..Яка ти?Як ти жила всі ці роки?І основне чи щаслива ти?В голові куча питань, яких я скоріше всього  так і не задам, а ще хочеться відгороди Яну від цієї жінки.Чомусь впевнений що  ні до чого хорошо їхнє спілкування не приведе...

Я ніколи не забуду її вчинку..І якщо мої почуття до цієї жінки зникли в той момент як вона все це закінчила, то ненависть ніде не ділася..І скоріше всього, поговорити нам не випаде честі, тому що контролювати свої емоції з кожним кілометром приближення до Тані стає все важче...

Приїхавши до місця їхнього перебування, я довго сидів в машині і зважував всі за і проти.Чи потрібно мені це?Чи хочу я її побачити?Блять звісно хочу...Я неначе наркоман хочу ще одну дозу..

На телефоні маса пропущених від Даші, я обіцяв сьогодні повечеряти з нею..Я почав зустрічатися з цією жінкою, тільки заради того щоб забути Таню.Але нічого не допомогло, досі не відпустило, і навіть зараз лечу туди заради неї, щоб ще раз побачити її..Докуривши сигарету, я таки йду у двір.

У будинку дівчат не виявилося, тому йду на задній двір до альтанки, яку змайстрував колись власноруч..Здалеку чути їхній сміх, такий забавний, веселий, в голові знову прокручуються щасливі моменти поруч з нею.

По їхній розмові я зрозумів що скоріше всього мова йшла саме за мене, і Таня сказала що не має потреби щось пояснювати, а що саме я пропустив..

Ну що ж напевно потрібно дати змогу вияснити, що ж вона має мені розповісти.Чогось такого що я не знаю..

-Слухати чи ні це вже не тобі вирішувати- цими словами я застав дівчат в розполох, адже я бачив як здригнулася Таня від мого голосу з темряви.

Вона все така ж тендітна, і неймовірна красива..Ті ж самі звички, голос, посмішка, лише очі змінилися..Вони більше не сяють від щастя,  і здаються такими сумними..

-Хрещений!Я так рада тебе бачити, тобі Юра сказав?Привіт- підбігає Яна і обнімає, я бачу що їй уже набагато краще, і її  стан відрізняється від того що було декілька днів тому, але чи є це заслугою Тані?

-Привіт принцессо- цілую в щоку, але з Тані не можу звести погляду..

-Познайомся це Тетяна Петрівна, той самий психолог- хочеться сказати що ми знайомі, але язик не повертається..- Тань це мій хрещений

Після цього вона здається довго вагається, а потім підіймається і повертається до нас лицем..Я стою всього в крок від неї, але моє серце все так само реагує як і тоді..

-Привіт Богдане- вилітає з німої тиші, і подає свою руку..

-Ой а може це й на краще що відразу на ти..Ми тут чаюємо, приєднаєшся?

-Боюся не вийде..Ян там батьки дуріють від того що ти тут, тому тобі доведеться зібратися і поїхати зі мною..

-Але ж я не можу, та я й не сама, зі мною Таня..Що може трапитися?

-Ну от приїдеш і поясниш все їм сама, біжи швиденько збирайся..- дівчина не охоче але все таки дослухається до моїх слів, я завжди був авторитетом для неї..

Ще мить і ми лишаємося сам на сам, що казати...Як реагувати..?

-Що ти тут робиш?- випалюю перше що прийшло в голову

-Працюю Богдане, працюю..

-Ти більше не будеш з Яною..

-Я не знала що вона твоя похресниця..

-А якби знала то що?

-То нічого б не змінилося..

-Досить..Ми відмовляємося від твоїх послуг- сиараюся бути спокійним, але нерви  не залізні, і всьому є межа..А її слова лише злять..

-А це вже не тобі вирішувати..Яна доросла дівчинка і сама вирішить чи потрібна їй моя допомога..

-Невже ти думаєш що жінка, чоловік якої торгує наркотою зможе допомогти цій дівчині?- я бачу як блідне її обличчя, невже вона нічого не знала?

-Богдане припини..Негайно, припини молоти цю нісенітницю..

-Нісенітниця, це твоя дурість..Ну нічого скоро тобі доведеться носити йому передачки..

-Слава звичайно не подарунок, але я не настільки дурна, і якби щось було я б помітила

-Напевне ти всетаки дурна, тому що у мене на столі величезна папка доказів на його рахунок..

Після цього вона не видає ані слова, а лише обертається до мене спиною і сідає у крісло..Їй зараз боляче?Ні..Це напевне чергова гра, точно зараз буде благати  щоб я його пощадив..Але цього я не очікував..Після хвилинної тиші , її шепіт як  грім серед ясного неба..

-Як мені все це набридло..Боже, як же ш все дістало..Якщо він дійсно до цього причетний то посади його будь-ласка..Зупини те що не змогла зупинити я..А я втомилася..

-Втомилася від чого?Ти ж сама обрала таке життя..Так чому ж жалієшся- а?

-Я хотіла щоб всі були щасливі, я всього навсього хотіла допомогти..

-Тань а ти..Ти щаслива?Скажи чи принесло тобі це щастя??

Вона так і не відповіла на моє питання, та напевне на це не було потреби, я все прочитав по очах..

-Я готова..Тань ти з нами..?- повертається Яна, і я розумію що пора закінчувати з цією безглуздою розмовою..

-Ян..Якщо можна я залишуся тут...Добре?

-Без проблем.Думаю тобі дійсно краще покищо побути тут, поки твій отело охолоне..

-Я подзвоню- підходить і обнімає дівчину, і я помічаю сльози які вона так старанно приховувала

-Богдане їдьте безпечно..