Розділ 14

-Мирославе Сергійовичу добрий день.Це Тетяна Петрівна..Я вже прилетіла, скажіть де і коли я зможу зустрітися з вами?

-Боже як добре що ви тут..У Яни передоз.Вона зараз вдома під крапельницею, благаю приїдьте до нас.

-Добре, я лише завезу речі у готель, напишіть адресу.

-Ні краще ви адресу готелю, а я пришлю за вами водія, так буде зручніше.

-Добре, я скину смскою.

-Дякую до зустрічі.

Я вийшла з аеропорту і на мить застигла на вулиці.Тут все таке рідне.Навіть дихається легко і якось по іншому.Все настільки рідне, як я могла прожити стільки років на чужині.Все таке ж як і в моїй пам'яті коли я покидала межі рідної країни.

Цей момент я взагалі пам'ятаю смутно.Але пейзажі за вікном, в'їлися в мою пам'ять здається назавжди.

Я тоді перебувала у глибокій депресії, нікого не помічаючи навкруги.Я пам'ятаю як прокинулася у білосніжній палаті, і подумала що я вже там на небесах.Та все було зовсім не так, і це всього навсього були білосніжні стіни палати.

 Поруч мене сидів Сонний Слава, який власне і врятував мене.

-Таню, ти як?Щось болить?Я покличу лікаря

-Хочу пити..

-Як ти мене налякала.Більше ніколи не роби цього, добре, я все зроблю щоб ти була щаслива, просто повір мені.

-Я хочу спати- я була байдужа до всього, до його слів, здалася без бою.

І Слава робив що хотів.Не знаю чому довелося так поспіхов покинути країну, лікарі категорично заборонили мені покидати межі палати і тимпаче літак, але йому було начхати.А я й не противилася, я здалася без бою, втратила бажання жити, лише існувала, як маріонетка, куди направлять туди й повертаюся, що скажуть так і роблю..

Ця депресія тривала більше року.Безліч консультацій у психолога.Я дуже вдячна Славі за це.Весь цей час він був поруч, терпів мої психи і сльози, підтримував.Можливо тому що відчував провину.Але саме тоді під його крилом я довірилася йому, ні я не змогла його покохати так як  кохала Богдана.

Досі кохаю.....

Я полюбила його по своєму, як близьку і найріднішу людину, такою він виявився на чужині- найріднішим.Тим хто підтримає і допоможе в будь-яку хвилину.

Про Богдана... Я згадувала дуже часто, вимальовуючи його у своїй пам'яті таким ніжним, щирим, а потім до мене приходило усвідомлення що нам більше ніколи не бути разом, і я припинила Припинила навіть думати про своє незабуте кохання.В його очах я зрадниця, підступна інтригантка, і йому ніколи не дізнатися скільки болі і сліз я винесла.Скільки страждань і втрат випало на моє серце, але це все в минулому.Зараз я зовсім не схожа на ту безневинну дівчинку яка мріяла про вічне кохання, про щирих і добрих людей і про те що все в мене буде добре.Зараз я застигла глибоко вдихаючи повітря.Хто знає коли ще мені доведеться бути такою щасливою, почуватися вільною, від усіх..

Я завезла свої речі у готель де на виході на мене вже чекав водій Мирослава.Тому не відкладаючи це на потім миттю прямую до дівчинки.

Будинок де вони проживали здавався справжньою фортецею.Тепер зрозуміло що гроші якими він хотів мене підкупити для нього не проблема.Та гроші як виявилося нічого не означають.Основне в житті щоб твої близькі і рідні були живі і здорові..

Дівчинка виявилася справжньою красунею.Навіть за цими синцями і блідим личком це було помітно.Світловолося, з голубими як у ляльки очима, струнка і тендітна фігура..Не зрозуміло лише одне.Що могло спонукати її до цього необдуманого вчинку?Саме причину мені потрібно вияснити.Знайду причину, і тоді ми зможемо їй допомогти.Основне в цій справі це віра у себе і сила волі...

Як я й очікувала на контакт так просто вона не пішла, і стисло відповідала на питання, а потім то й взагалі сказала що ні в яких психологах вона не нуждається.Це добре що вона не знала що я не лише психолог а й нарколог, та це їй знати не обов'язково.

Після розмови з Яною, я йду розмовляти з батьками

Адже саме вони зможуть надати мені достовірну інформацію...

-Скажіть а Яна десь навчається?

-Так вона вивчає іноземні мови, у найпрестизнішому університеті

-Їй це подобається?Це був її вибір?Чи ви допомогли?

-Я вас прошу який вибір може зробити сімнадцятилітня дівчинка, у її ж на розумі лише пісеньки і танцюльки, а про щось серйозне задумуються пізно.- втрутилася в розмову мати дівчини

-Ніколи не пізно навчатися, як і виправити свої помилки

-А її оточення?У Яни є друзі, можливо навіть хлопець?

-Так, вона дуже гарна дівчинка, і легко йде на контакт.А щодо хлопця- батько витримав деяку паузу- то ні не має..

-Я бачу що ви щось недоговорюєте, тому прошу нічого не приховувати і бути до кінця відвертими, тільки так ми зможемо знайти причину її депресії.

-Був один, вони розійшлися півроку тому.Його виключили з університету .Він був на чотири роки старший за неї.

-Скажіть а ви знаєте причину розтавання?Ви робили спробу поговорити?

-Та яка там причина, він простий вуличний гітарист, тусовки, смутні компанії, алкоголь, він їй не пара хіба це не причина.

-Можливо, до цього ми ще повернемося.Думаю на сьогодні досить.Я поспілкувалася з Яною, ну як поспілкувалася, декілька слів таки вдалося витягнути а це вже непогано.Я приїду завтра, думаю вона буде більш зговорчивіша.

-Ми так сподіваємося на вас Тетяно Сергіївно.

Нарешті я покидаю цей палац, який більше схожий на золоту клітку.Багато що ще доведеться вияснити, але зачіпки таки є.Як я і думала причиною всього може бути навязливий стиль життя від батьків.Підлітковий вік це дуже важко, а тимпаче коли на тебе тиснуть..

Я дістаю свій телефон і набираю брата.Він ще не знає що я тут, думаю буде для нього великим сюрпризом побачити мене не по телефону а в живу.

-Привіт.Ти зараз вільний?

-Ну як вільний.Діана напрягла з продуктами, тому довелося їхати в супермаркет, а ти як там сестричко?

-У мене все супер.А супермаркет той самий що й завжди?

-Ну а як.Тому що як каже Діана там найкраще і найсвіжіше..

-Так так..Впізнаю Діану.Добре братику, в мене тут виникли проблеми, я ще потім наберу