Розділ 13

Минуло 6 років

-Тетяна Петрівна!Зачекайте будьласка..Я до вас у справі- наздоганяє мене якийсь чоловік, коли я вихожу від чергового пацієнта.

-Слухаю вас..

-Мені порекомендували вас як одного із кращих спеціалістів в цій області..

-У вас щось трапилося- я бачу що незнайомець дуже хвилюється , тому запрошую його до свого кабінету, і вже там у спокійній обстановці обговорюємо його проблему.

-Як вас звати?- цікавлюся оскільки досі не знаю як до нього звертатися.

-Ой вибачте геть з голови вилетіло.Я Матвій Сергійович- потискає мою руку

-Так що у вас трапилося Матвію Сергійовичу?

-Моя донька..У її зараз перехідний вік і ...- чоловік вагається йому важко дається ця розмова, за весь час моєї роботи, я достатньо надивилася на таких батьків, і мені не потрібно навіть казати, я все розумію по очам

-Вона наркоманка- не даю зв'язати й слова, і кажу як є..- вибачте за таке відверте питання, така моя професія.

-Так.

-Скажіть скільки їй років?

-Скоро буде вісімнадцять..

-Що саме вона вживає і як давно?

-Три місяці, кокаїн..

-Добре привезіть її до мене.Мені потрібно поспілкуватися з дівчиною, а тоді будемо думати що робити далі..

-В тім то й проблема, що вона категорична з цього приводу.Розумієте, вона заперечує свою залежність і каже що в будь який момент зможе відмовитися від цієї гидоти

-Так всі говорять.Скажіть ви бачили десь алкоголіка який визнає це?Ось так само й з наркоманами..

-Я мушу вас просити поїхати зі мною.Знаю що у вас і тут повно роботи але я прошу вас, я заплачу достатньо лише благаю витягніть її..

-Справа не в грошах.В мене дійсно є багато пацієнтів які нуждаються в мені...Боюся що я не зможу вам допомогти, спробуйте поговорити і вмовити зустрітися зі мною, можливо вам чи вашій дружині вдасться достукатися до її серця

-Ми з дружиною вже з ніг збилися ..Мені навіть довелося найняти їй особисту охорону щоб контролювати кожен її крок, але виходить погано

-А ось це вже велика помилка.Розумієте підлітки вони такі делікатні чи що .Чим більше заборон і контролю, тим більше хочеться зробити навпаки.

-А що ж мені робити?Я з розуму зхожу коли вона десь пропадає ночами, у мене з голови не вилазить думка що з нею щось може трапитися.

-Зробимо так.Залиште мені свою візитку, і я постараюся звільнити свій графік на декілька днів і постараюся прилетіти

-Дякую вам.Я буду сподіватися, що ви мене не підведете. 

В минулому я мало чула про таку професію як нарколог, і мало знала що таке наркотики.Але два роки тому, як на моїх руках помер шістнадцятирічний хлопець мені довелося переосмислити цю професію.

Я як зараз пам'ятаю цей вечір: це була тепла весняна ніч, ніщо не передчувало біди, допоки в приймальне відділення не прибігли перелякані хлопці і не принесли хлопця.Обличчя його було зовсім бліде, він був схожий на живого мерця, синці під очима, а з рота витікала біла піна, все тіло юнака охопили судоми, і ми юні інтерни зовсім розгубилися від побаченого і навіть на мить забули що робити в таких екстренних випадках.Слава Богу до свідомості першою прийшла  я і почала реанімувати хлопця в момент зупинки серця.Мені вдалося продовжити його життя, сердечко знову забилося, і хлопець почав дихати.

Ми промили шлунок, вкололи заспокійливе, і підключили крапельниць.Я провела довгих три ночі поряд, і прикипіла до нього всім серцем.Це хлопчик виявився ходячим позитивом, любив життя і планував неодмінно стати відомим.Та все зламала ця зловісна речовина.Він навіть не пам'ятає де і як почав її вживати.Друзі порадили,сказали це круто це кайф.Поступово цей кайф переріс в залежність від якої не можливо позбутися, і призвід до летальних наслідків.Він помер на четвертий день перебування у лікарні.Прямо у мене на руках.Якийсь покидьок приніс йому дозу прямо в палату поки мене не було поруч. Я  не знаю до кінця чи це він попросив чи просто так хотіли позбутися його щоб весь бізнес не накрили, але від передозування його серце не витримало.

Я тоді дуже довго винуватила себе.Я страждала і звинувачувала себе в тому що не змогла допомогти, переконати, підтримати, знайти потрібні слова для нього.Я була зовсім юною і недосвідченою в тих випадках.З того часу мені часто доводилося бачити летальні випадки як наслідок вживання цієї гидоти інакше її не назвати.

Потім випадково дізналися що в нашому університеті є така спеціальність і зрозуміла що це і є моє покликання, якщо є хоч мізерний шанс врятуаати життя таким людям основний контингент серед яких є підлітки, молодь- то я неодмінно зроблю все що у моїх силах.

Скільки Слава не кричав і не псіхував, що це не професія, і не має потреби рятувати когось від цього оскільки цей вибір є свідомим і обдуманим, та яка ж обдуманість у п'ятнадцять?

Ми в цьому віці багато про що задумувалися?

І в кінці кінців я перемогла, те що він фактично мій хлопець не давало йому права розпоряджатися моїм життям і впливати на мої рішення, хоча б зараз.

Я твердо знаю що хочу, що мені цікаво, і ніколи не відмовлюся від своєї мрії.Тому йому довелося здатися.Впринципі його схвалення я й не очікувала я просто поставила його перед фактом.

Та відчуваю на цей раз про те що я повернуся в Україну перед фактом поставити мало, відчуваю буде справжня буря емоцій з приводу цього.Він навітт не дозволив мені поїхати мені коли Костю випустили з в'язниці.Страшно уявити що буде як ми одружемося.Він просто одержимий цією ідеєю.А я відтягаю цей момент як можу, спочатку потрібно було щакінчити універ, потім пройти інтернатуру, зараз же вапіанти закінчилися і мене рятує від одруження лише якісь проблеми на роботі у Слави.Він займається міжнародними перевезеннями, і місяць назад на таможні заарештували якийсь важливий груз, тому моєму нареченому зараз не до мене.А мене це лише радує.

Я стомилася  від його надмірної опіки, він хоче постійно мене контролювати, де я, з ким.Іноді я навіть думаю що він одержимий мною.Спочатку я думала що це буде тимчасово, поки все не втрясеться.Він зрозуміє що ось я поруч, нікуди не дінуся, з Богданом все в минулому, ми в  ужій країні лише двоє, це шанс почати все спочатку, навчитися кохати довіряти.Але ні; все не так як планувалося, і якщо я змирилася з тою думкою що я зможу покохати його, ну хоча б навчитися приймати його почуття, то він так і не навчився мені довіряти, і своїми ревнощами все лише псує.