Розділ 10

-Таню в нас виклик!

-Так їдемо.

Пройшов майже декілька тижнів з того моменту як я поставила Богдана перед фактом що вихожу на роботу.Псіхувати не було сенсу як і протестувати, він мені ніхто і я йому теж.А ще я зняла квартиру неподалік роботи і інституту які на щастя теж були недалеко.

Я й вже думати забула про ту флешку.Слава більше не з'являвся, а ще зовсім скоро прилітає Діана з Анею додому.Життя трішки налогаджується, лише за Костю дуже хвилююся.Мало що тим людям прийде в голову, але Богдан мені пообіцяв що Костя в безпеці, і я чомусь йому вірю.

Ми мчимо на виклик до жінки похилого віку в якої проблеми з серцем.Аліна моя напарниця, дуже гарна жіночка ми здружилися з моменту мого перебування тут.

Я вкотрий раз переконуюся що обрала вірну професію.А ще у мене тепер безцінний досвід надання невідкладної допомоги.У мене дуже гарні вчителі які підкажуть і допоможуть в будь- який момент.Зазвичай допомогу надаю я, а Аліна лише спостерігає і підказує раптом що не так.

Так і сьогодні ми приїхали в знайомий підїзд і в знайому квартиру.Двері нам відкрив зхвильований Богдан.Я зрозуміла без слів що допомога потребується його мамі.Він колись розповідав що після смерті брата вона дуже осіла і емоційно вразлива.

-Доброго дня Маргарито Степанівна.

-Ой дівчатка, яке ж воно добре, коли не має здоров'я.Скоріше б туди до рідних, щоб не мучити сина і себе.- я не втомлююся дивуватися тим словам, відсотків 80 людей похилого віку до яких ми приїджаємо на виклик говорять такі слова, хоча в глубині душі я відчуваю що їм ще хочеться пожити...

-Та що ж ви таке кажете.Вам ще жити і жити і внуків няньчити.Чи я не права?Тиск 170/100...

-Кардіограма в нормі- додає Аліна яка за час моєї розмови з пацієнткою встигає зробити еоектрокардіограму..

-Ну що ж думаю справа у високому тиску, зараз ми вам зробимо укульчик і відпустить, а ви в свою чергу будете менше хвилюватися..

-Чув синку що лікар сказав!Мене не потрібно хвилювати, а то приїдеш а мене вже не буде...

-Мамо не починай..- я посміхаюся, адже ніколи не бачила його таким ніжним і поступливим.

Так весело спостерігати як дорослого серйозного чоловіка вичитує мама як маленького хлопчика.У моїх очах Богдан завжди серйозний, суворий поліцейський який вміє лише віддавати накази, а тут ним командують...

Ми робимо свою справу і дочекавшись результату коли тиск падає до допустимих меж, покидаємо квартиру..На виході мене таки наздогаеяє Богдан з яким ми не бачилися два тижні..

-Дякую що допомогла.

-Не дякуй це наша робота..

-Тобі личить форма.Як ти?Мушу визнати наша квартира опустіла але це було рівно до тих пір поки мама не повернулася..- посміхаюся, при згадці про цю жіночку і про те як вміло вона віддає команди свому синові, вона викликає почуття поваги, адже у такому віці всетаки змогла зберегти свій авторитет у очах сина

-Я помітила...Безстрашний старший лейтенант насправді може бути таким послушним котиком..- не впускаю моменту поглузувати з нього, адже скучила, і він неначе відчуває це

-Я скучив за тобою ...

-Я теж.

-Може зустрінемось коли?

-На побачення кличеш?

-А що відмовиш?

-Можливо.Я закінчую о восьмій

-Натяк зрозуміло..

-Папа..

Сідаю в карету швидкої, і не можу приховатт своєї посмішки.Мені подобається цей чоловік, і мені його дуже не вистачало.З того моменту як я полишила межі його квартири ми бачилися лише раз у відділку, коли Богдан організував мені зустріч з Костею.Від брата я дізналася чому саме не можна довіряти Славі, і як важливо щоби флешка залишилася у поліції..А ще я переконалася що брат в безпеці і що йому дали гарного адвоката хоч і державного.

Я завжди жартувала з хлопцями, що дивлячись на їхнє ставлення до життя і замашки, мені потрібно стати не лікарем а адвокатом щоб мати змогу висунути їзній зад з якоїсь халепи в яку вони неодмінно потраплять, в цьому я чомусь не сумнівалася..

-Чому сяєш як новорічна ялинка- виводить мене зі своїх думок Аліна

-Та так, просто..

-Це просто випадково не той хлопець?Чомусь мені здалося що ви знайомі..

-Як ти здогадалася?

-Ну знаєш не важко скласти два плюс два..Він погляду з тебе не зводив, а потім ви мило воркували на вулиці..

-Так ми знайомі..І здається він мені подобається

-Ну це помітно..Зберися дівчинко в нас виклик..Мріяти будеш потім..

-Слухаюся начальнік

-Я комусь зараз дам начальніка..

Весь залишок дня ми перебуваємо у постійному русі.Виклик за викликом, що буває дуже рідко.В своїх клопотах я навіть забуваю що сьогодні я маю зустрітися з Богданом.З лікарні вихожу змучена, і ненакрашена, не відразу помічаю на собі пильний погляд Богдана, який стоїть неподалік вулиці.

Тому коли ж таки наші погляди збігаються закриваю лице руками...Не так я собі уявляла своє перше побачення..Я думала вийду вся така гарна на каблучках які я так і залишила в лікарні бо надто ніжки боліли сьогодні, а ще гарно накраситися і розпустити волосся.Так соромно але відступати нікуди.Що ж скажеш пацанка напевне в мене в крові.

-Чому закриваєшся?

-Я не гарна зараз.Вибач я зовсім забула про сьогоднішній вечір..

-Ти  дуже гарна..

-Правда- краєчком ока помічаю як він посміхається, і стає лекше

-Сто відсотків..Ходімо вже нагодую тебе.Зі своїм графіком зовсім схудла- хапає мене за руку і тягне в авто.

-Мало того що не накрашена, то ще й хочеш щоб в двері не пролазила- в мені прокидається маленьке вередливе дівчисько.

-Ти що смієшся?Тебе скоро вітром здує.Буду тебе відкормлювати.

-Боже який турботливий!Ну й пощастить твоїй майбутній дружині..

-Що правда то не гріх.

-Єгоров ти починаєш відкриватися мені з іншого боку

-Це то з якого?

-З самого найніжнішого боку

Він ніяк не відповідає на мою репліку, лише посміхається, і заводить машину.

Вечір проходить так швидко.А так хочеться зупинити час, побути ще довше поруч.Ми довго гуляємо і розмовляємо на різні теми.Він розповідає мені про службу, а я про свою роботу.Виявляється нам є про що поговорити, і ми обидва трудоголіки: тому що він повністю пропадає на роботі за що його й відчитує мама, і я як не в інституті то на швидкій іншого не дано.