Розділ 9

Я насторожуюся і готуюся до удару.Ще мить і потрібно швидко бігти не озираючись.Ручка опускається до низу і двері відкриваються, удар крик Богдана в темноті нічого не видно лише через мить усвідомлюю що настільки перелякалася і навіть не зрозуміла що то був Богдан.

-Ай!- вигукує хлопець схопившись за голову.

Я швидко підбігаю до вмикача світла і з жахом спостерігаю за картиною: на порозі сидить Богдан схилившись тримається за голову з якої стікає кров.

-Богдане!Вибач, вибач.Де?Де болить- підбігаю і сідаю поруч.Він ловить мою руку біля свого обличчя і затримує свій погляд на мені

-Вбити мене вирішила?

-Не міг попередити що це ти?

-Я думав що тебе схопили, вхідні двері були відкритими от і довелося підкрадатися...Я ж не знав що ти мене табуреткою

-Ну тепер знатимеш..Тобі боляче- торкаюся рукою його обличчя- потрібно обробити рану, думаю це не смертельно, до весілля заживе.Де аптечка?

-Неодмінно заживе..Так як я покищо не збираюся одружуватися..

-Ну знаєш твоя Даша така наполеглива, що думаю це скоро трапиться..А вона в тебе пацьковита- сама не знаю як це ляпнула, але від цього нам обом робиться смішно.Шок потроху відступив на задній план і тепер вже стає соромно від склавшої ситуації..

-Та не дівчина вона мені..Що не віриш. А от тобі зуб.

-Ти так не жартуй а то я ж вибю.

-Що трапилося?

-Я толком сама не знаю.Я вийшла з кімнати як ви поїхали і через деякий час почула як у замку хтось ковиряється, злякалася і зателефонувала тобі а потім заховалася в кімнаті, ось власне і все а далі ти знаєш.

-Ну так не кожного дня мене хочуть вбити маленькі дівчатка.

-Ой не починай.Це тобі лише на користь.

-Пропоную зняти стрес- я закінчую обробляти рану, яка виявилася невеликою звичайне розсічення, як я й казала нічого страшного.

-Цікаво і як?

-Давай прогуляємося.Зі мною ти будеш в безпеці.

-Невже?Це подарунок на Новий Рік?Дякую тобі Дідусю Морозе.Я швидко- біжу в кімнату тепліше одітися

Ми довго прогулюємося по засніжених вулицях рідного міста.У повітрі витає новорічний настрій який виявляється заразним і передається перехожим у вигляді посмішок.

Час від часу нам зустрічаються молоді парочки які вітаються і бажають веселих свят прийнявши нас за пару.

Ми спілкуємося на різні теми, так неначе тисячу років знайомі.З ним так легко і весело.Не можу повірити що це той самий суворий поліцейський який затримав мене у перший же день нашого знайомства.

Попереду нас чекає ще один новорічний сюрприз у вигляді катка.Там повним ходом вирує життя і чутно веселощі.Богдан зупиняє на мені свій погляд і підморгує а я неначе заборонююче кручу головою:

-Є шанс попозоритися.Ти як зі мною?

-Бодь я ніколи не каталася на коньках, тому я пас

-А я тіпа народився і виріс на льоду.Гайда буде весело, я навчу

-Це така невеличка помста за табуретку?

-Думай що хочеш.Хтось день назад мені жалівся як тобі нудно.Є шанс відірватися по повній!

Я неодмінно пожалію про те що поголилася!Але не зараз.Адже саме зараз я йду покоряти ще одну вершину пагорбу.

Взявши відповідні розміри коньків ми вже стоїмо на льоду.Якщо до того я думала що буде важко то просто зараз я розумію що це майже не реально.Відчуваю себе коровою на льоду.Я міцно тримаюся за руку Богдана і не відпускаю ні на мить.Мені здається якщо я зараз її відпущу то розібю собі голову.Не знаю скільки разів я гепнулася на своє м'яке місце, коли мені вдалося самостійно відштовхнутися і проїхати успішно кілька метрів, але в цей момент я вважала себе суперзіркою на льоду.

Повз мене пронісся на шаленій швидкості якийсь хлопчина, він так міцно тримався на ногах і виконував на мою думку невиконувані трюки, я просто затамувавши подих спостерігала за ним, а подумки зелена жаба в мені казала ну гепнися вже, коли ж ти полетиш?І знаєте він таки полетів, на щастя він вміє падати мяко, а я в цей час аж засміялася і Богдан це побачив:

-Радієш чужим невдачам?

-Не те щоби але чому в нього виходить а в мене ні?Мені трішки засмучує той факт .- він лише засміявся і продовжив свої настанови щодо катання, але в якийсь момент щось пішло не так і сам хлопець полетів а за ним і я.І ось ми лежимо посеред стадіону він на льоду я на ньому.

-Тобі як м'яко?

-Так нормально- відповідаю і збираюся піднятися коли його руки замикаються в ключ навколо моєї талії.

-Тоді полежимо ще..

-Товаришу лейтенанте ви переходите межі дозволеного

-А я зараз не на службі, такщо маю право

-Нагадайте мені що це за стаття утримання проти волі?

-Чим докажеш?

-А варто..

-Знущаєшся

-А ти?

-А може мені подобається тебе обнімати..

-Дашу свою будеш обнімати- випалюю і відразу вибираюся з обійміймів, проте ще сильніше притискаюся до нього.

-Вона не моя дівчина, я просто захищаю її від погроз

-А мені навіщо все це розповідаєш?

-Не знаю, просто мені здалося що в нас з тобою склалися дружні відносини і хочу щоб ти знала

-А ти всіх своїх друзів так обнімаєш

-Ні.Тільки тих що дівчата

-Багато маєш?

-Тебе одну.

Ми ще деякий час лежимо в такій  цікавій позі, а потім він піднімається і допомагає встати мені, обтрусив мою курточку від снігу.

-Ну що додому?

-Так не бути мені фігурною дамою, хоча було весело дякую тобі за це..

-Кажуть з ким Новий Рік зустрінеш з тим і проведеш- сміється, не зрозуміла він цим на щось натякає, але мене цим не зібєш

-Ага а ще кажуть з ким зустрінеш від того й діти у вересні будуть але це вже зовсім інша пісня.

-Ти занадто маленька щоб говорити такі речі

-Юначе я виросла в дитячому будинку.Це школа життя!

-Тебе там ображали?

-Ні!У мене були гарні покровителі.

-Брат?

-Так і Слава, ти його теж бачив

-Ще б пак- і чомусь єхидно посміхається- це ж твій хлопець..

-Він не мій...А чому тебе це так цікавить?

-А чому тебе так хвилює Даша?

-Окей ми квити..