Глава 1

      Мене звати Ася Червоноградова . Я живу в селі Обідне. Я єдина дитина в сім"і , напевне . Мені 17 років.

       Отож, як ви зрозуміли бабуся була моєю єдиною близькою людиною, яка мене підтримувала, виховувала, як свою рідну дочку . Чому так сталося? Я й сама не знаю . Але бабуся в дитинстві мені розповідала про батьків. Батько покинув через невідомі причини, я думаю , що може знайшов собі іншу жінку, тому й покинув маму. Мама виховувала мене сама , але потім з"явилась потреба в грошах. Бабуся Майя не могла більше тягнути нас на свою маленьку зарплатню, тому вирішила поїхати в місто на заробітки. Спочатку все було добре. Мама Асі- Мар"яна, знайшла житло , роботу, почала присилати свій перший заробіток сім"ї. Але після тривалого перебування там, відмовилася приїзджати назад в село. Дзвонила кожного дня і питала, як там її дитина. Просила Майю привести доцю до неї, щоб вона жила в достатку.А як почула відмову, то зовсім перестала дзвонити і зтих пір кошти не відправляла. Просто кинула її на шию своїй матері . навіть зараз , через 11 років, її не цікавить як виросла Ася, куди піде далі вчитись. Посилала все на тому, що знайшла заможного чоловіка з яким хоче жити і що Асічка в їхні вплани не вписувалася.

       Цього року мені виповнилося 16 років. В той день бабуся Майя спекла велики пиріг з малиною і подарувала мені срібний кулон, який їй колись подарував дідусь Микола. Мені він одразу сподобався. Це був кулон у вигляді сердечка, в якому була фотографія дідуся і бабуся ще молодими. Я знаю, що з давніх часів кулони використовували в якості оберегів і талісманів, багато хто не розлучажться з ними ні на хвилину, особливо вони вадливі в вирішальні життєві моменти. Якщо людина вірить в силу свого талісмана, то він дійсно приносить удачу. Кулон , піднесений як подарунок,стане символом значущої події і буде нагадувати про найяскравіші моменти. 

     Для бабусі цей кулон значив про кохання двох сердець, що будуть вічно злиті в одне ціле і їх нерозлучність. Чоловік Майї, мій дід, був хорошою людиною, працьовитим і завзятим чоловіком. Найбільше він любив співати старі пісні Майі, а вона намагалась йому підспівувати. Це був прекрасний дует , навіть кразе і емоційніше, ніж зараз показують по телевізору. Це було настільки чуттєво, щ о інколи від їхніх пісень хотілось плакати. Ні не від горя, чи не дотягнутої нооти до кінця- від щастя хотілося плакати, наскільки вони любили одне одного навіть у старості. 

    Все закінчилось тоді, коли у діда почало дуже часто боліти серце, піднімався тиск. Місцевий фельдшер виписав йому ліки. Але дід приймав тільки тоді, коли його воно боліло. Майя на нього кричала:

   - Колю, ти сьогодні таблетку випив?

   - Ой, Майю. Якби ж воно боліло. А то нащо пити, як воно не болить. Лиш даремно травити себе і свій організм.

   - Чого це одразу травити?- запитувала вона.- Ти лікуєшся і це нормально. З серцем не жартують. Приймай ліки, Колю, я тебе прошу, - ласково просила Майя і пильно з ніжністю дивилася йому у вічі . На що він тільки відповідав:

    - Не переживай, моя голубка,- бабуся любила , коли він її так називав . - Нічого зі мною не буде. Я ще житиму і житиму. Хочу побачити як онучка моя заміж виходити буде,- за що бабця тільки усміхаючись грозила пальцем:

   - Ну, дивись мені!!!

  Але доля розпорядилась інакше. У діда стався інсульт. Його забрали до лікарні , а потім лище подзвонил і сказали , що зробили все, що могли. Серце було слабке...

   Надворі  гарно сьогодні. Сонце яскраво святить , немов маяк у небі,кидає свої теплі промені по всі землі. Легесенький вітер легенько поколисував гілочки калини, потім схоплювався до трав і мчав з розгону поміж кульбаб до забору, де стояла буда старого пса Бобіка, і піднімався вгору. Той, лежав у буді, поклавши на лапи свою морду і спокійно спав, незважаючи на вітер. Тут рипнули двері хати і з них вийшла бабуся. 

      - Ася-я-я!- гукнула вона свою внучку. І після її крику, пес почав голосно гавкати.

      - Що , бабусю? -відповіла я.

      - Йди їсти. Я приготувала твою улюблену картоплю. А потім будемо пити чай з кексиками.

      - Добре. Йду, бабусю. Дякую,- сказала, закриваючи хвіртку до домашнього хазяйства, яке ми тримали, як і всі в селі (курей, гусей і корову).

 Щойно зайшла до хати й невстигла до столу сісти, як роздався злий голос, знову покинутого спокою виспатись , пса Боби і крик якого хлопця. Я поглянула в вікно і побачила Сергія, свого сусіда і кращого друга з дитинства, товариша по парті в школі. Він мчав з другого кінця вулиці і, під"їхавши до моєї хвіртки на велосипеді кричав :"Асю! Асю! "   На хвилину він зупинився аби прилаштувати свій "транспортний засіб" і ввійшов в подвір"я. Собаки він не боявся, тож щойно пес відчув що то прийшов Сергій, перестав гавкати і почав скакати з радості в різні боки, лише додаючи шуму ляскання цепком по землі. 

      - Сергій? ти чого кричиш? Ми ж ніби домовлялись , що зустрінемось біля магазину в 16:00,- почала казати йому я. Та Сергій проігнорував моє питання і відповів:

     -  Ось дивись,- протягнув мені він якогось листа, і одразу після того ,як я хотіла його взяти до рук, він притягнув його до себе. - Лист маю. Для тебе. Зустрів листоношу і вона попросила віддати.

     - Так чого ж не віддаєш?- швидко перебила я , не давши йому сказати далі.

     - Ти знаєш , що я хочу, поцілунок ,- попросив він.

     - Що?! - я почервоніла. - А ще чого тобі?

Я знала , що Сергій до мене не байдужий. Я бачила це. Але для мене він був другом і всього лиш. Я не хотіла його образити. 

       - Ну, один раз. В щічку, от сюди , -показав він нас свою зачервонілу щоку від довгого перебування на сонці і літньої спеки .

       -  Давай сюди, листа,- почала видирати його,- ніякого поцілунку тобі . 

Сергій був старшим за мене на 2 роки і вищим за мене на одну голову , він переставляв конверт з однієї руки в іншу . "Він, що гратись зі мною надумав?"  І поки я зі своїми думками і азартом намагалась достати з його рук ті папери, він цим скористався і сам поцілував мене в губи.