6. Прогулянка

Коли ми знову зустрілися, я була схвильована, здивована і трішки щаслива. Якщо слова Артема щирі, і він поважає думку дівчини, то можливо варто продовжити знайомство. Зазвичай хлопцям не до вподоби коли дівчата виявляють  скромність, а він ніби підкреслює це. Варто дізнатися про нього більше. 
Хлопець побачив задумливий погляд і поспішив продовжити діалог.
- А давай прогуляємося біля озера?
- Так з задоволенням.
Молоді люди вийшли на вулицю, Артем галантно запропонував Вікторії руку, і не побачивши спротиву обережно повів дівчину в напрямку озера. Він знав, що сьогодні ця місцевість виглядатиме особливо чарівною. Погода сприяла прогулянці. Легкий морозець, без вітру. Сніг опускався з неба легенько лоскочучи щоки, дерева вкрились інієм. Велично стояли зелені ялинки-красуні, покриті білосніжним мереживом сніжинок. Кругом панувала казкова атмосфера. Надворі смеркало. Крига на озері виблискувала сяйвом ліхтарів. Які спалахнули тільки-но ми наблизились до території парку. Я захоплена такою картиною, замилувалась природою на стільки, що аж зупинилася. Артем уважно спостерігав мою реакцію.
- Гарно правда?
- Ти ще питаєш? Я в захваті – напевне мене бентежила не тільки сама природа, а й присутність хлопця додавала нові нотки захоплення, ніби підсилюючи ефект.
- Я знав, що місцевий пейзаж не зможе тебе залишити байдужою, сам люблю тут прогулюватись, коли хочеться усамітнитись. Знаєш тут неподалік відкрили маленьку кав’ярню. Хочеш зайти?
- Так. Від гарячої кави не відмовлюсь.
- То ти кавоман?
- Ще й який, цей напій інколи рятує мене, в прямому сенсі цього слова, особливо в ранковий час. А ти що полюбляєш?
- Я теж поціновувач кави, особливо перед тренуванням, додає енергії та активує.
Розмовляючи,  зайшли в кафе. Інтер’єр викликав захоплення. Тут все було облаштовано так, наче продовження парку. Великі панорамні вікна до підлоги. Біля них по обидва боки стояли горщики з високими рослинами, схожими на різновид туї. З верху карнизів звисали гілочки декоративного винограду, слугуючи фіранками. Маленькі столики розміщені шахматним порядком, щоб всі могли любуватися красою із вікна. Кожен з них був розмежований сіткою, обвитою польовим плющем. На столах маленькі вазочки з композиціями до дня закоханих. Складалися вони з листочків папороті. Поміж ними маленькі білі та рожеві троянди і дерев'яні, червоні сердечка з купідончиками.
Ми розмістились за столиком, замовили тирамісу, каву і морозиво з карамеллю, моє улюблене. Цікаво що наші смаки досить таки схожі. 
- Тут дуже красиво, дизайн неймовірний.
- Радий, що саме я відкрив для тебе таку красу. Невже ти ні з ким сюди не приходила? Адже це досить не далеко від університету.
- Ні. Ми з подругами ще не знали про це місце.
- А твій хлопець?
- Немає хлопця. Артем, а ти на кого навчаєшся? – хотілось дізнатися про нього більше. І здається йому сподобалася моя відповідь.
- Моя спеціальність – Інформаційні системи та технології, але часто нас називають айтішники. А як щодо тебе?
- Я навчаюсь на модельєра одягу.
- Тобі подобається те чим ти займаєшся?
- Так, змалку любила спостерігати за бабусею та вирішила і собі опанувати цю професію. А як щодо тебе?
- Я завжди захоплювався комп’ютерами та все що з ними зв’язано. До того ж ця сфера дає можливість не тільки навчатись, а й працювати віддалено. Моє хоббі це гра в футбол, вона чудово відволікає від екрану моніторів. Чим ти займаєшся у вільний від навчання час?
- Ти напевне вже зрозумів що я граю у волейбол, також люблю співати.
- Ого, поєднуєш непоєднуване.
- Щось таке.
- Давай обміняємось номерами телефонів. Я хотів зробити це ще при першій зустрічі, та коли хлопці розійшлись тебе вже не було в роздягальні, а тренер не дозволив нам спостерігати за тренуванням. Не хочу тебе втрачати.
- Добре, записуй. –  трохи заусміхалася. Приємно звучала остання фраза Артема. я отримала смайлик-сердечко на вайбер і поспішила додати номер хлопця в контакти.
Принесли наше замовлення. Ми смакували та ділились різними подробицями нашого життя. Ще я дізналася про те що в Артема є сестричка. Вона дуже любить грати з ляльками і переодягати їх в новий одяг. Думаю, що можу пошити для її лялечок декілька суконь. Можливо, я забігаю на перед, але складається враження, що ми підходимо один одному. Та що думає сам хлопець. Як він буде відноситись до мене коли дізнається мій секрет. Дзвінок мобільного виводить мене з роздумів. Артем відповідає і я бачу, який стає схвильований в нього вираз обличчя. Що ж могло статися…