4. Свято закоханих частина 1-ша.

Минув тиждень. Сьогодні день Валентина. За цей період я ні разу не зустрілася з Артемом. Хоча признаюсь чесно він мені сподобався. От такого хлопця я б хотіла бачити поруч з собою. І цей його такий маленький прояв героїзму, своєрідний захист, став для мене дуже приємною несподіванкою. Так годі про нього думати. Краще придумаю план, як уникнути студентської вечірки. Бо концерт вдень ще можна пережити, а от спостерігати за обжиманням інших ввечері, бажання не викликає ніякого. Навіть неохота на пари йти.
- Вікуся, уставай, я вже придумала для тебе зачіску, і навіть не смій сьогодні одягати джинси. Тільки плаття. Я тут тобі вже все підібрала. Добре що твоя мама погодилась переслати поштою декілька твоїх святкових суконь. 
- А це вже цікаво, ти в союзниці і мою маму записала, коли тільки встигла. Вона теж постійно намагається прикупити мені то нове плаття то спідничку. Я проти такого одягу не маю нічого, та для кого буду це все одягати, хлопця не маю а інші ще чіплятись почнуть, не хочу так.
- А ну відставити паніку, коли я з тобою нічого не бійся.- і тут посипались всі аргументи "за", та ні одного "проти". Відмовитись не було можливості. І я здалась. Машка-стилістка приступила до роботи і через годину я поглядала в дзеркало на відображення брюнетки з розпущеним волоссям, що спадало хвилями по плечах, підведеним поглядом за допомогою чорних стрілок та ніжно розових губ, що переливались блиском. А блиск був не тільки красивий, а ще й ароматний та солодкий на смак. Погляд опустився нижче і я побачила що доволі непогано виглядаю у персиковій сукні, яка облягає мою струнку фігуру. Так вигдяд був шикарний, аж настрій піднявся. І викинувши лишні думки з голови, пішла з подругою на концерт. 
Зал виявився майже заповнений тож коли ми з Машею зайшли мимоволі опинились в центрі уваги. Тепер я була вдячна їй що вмовила мене святково одягтись і не виглядати білою вороною. Ми почали оглядати зал в пошуках вільних місць і я натрапила поглядом на Артема, що зацікавлено ковзав поглядом по мені. Далі все було як в тумані, концерт, привітання, відкритки. Урочиста частина завершилась і Маша поспішила покинути мене, так як авто її хлопця уже припаркувалось біля воріт навчального закладу. Ми попрощались в коридорі і я запевнила подругу що не буду сумувати без неї.
Телефон пілікнув сповіщаючи про ще одне повідомленн, напевне знову електронна валентинка. Погляд опустився до сумки і в цей момент наштовхуюсь на чоловіче тіло, моя координація порушується та хлопець вміло обхоплює мою талію притягає до себе і нахиляє як під час танцю. Я завмерла. Це Артем. Він нахиляється ближче і шепоче на вушко… 
- Попалася красуня, сьогодні ти від мене не втечеш. – я в шоці, мурашки по тілу від близького контакту і не знаю що відповісти, щоки заливаються фарбою при згадці про першу зустріч. Нарешті повертаюся в стояче положення. Розумію що мовчати не вихід і ляпаю те що перше приходить в голову.
- А ти мене шукав?
- Так звісно, ти ж розумієш, після того що між нами сталося, я просто зобов’язаний з тобою познайомитись. Мене звати Артем, а тебе?
- Віка. До речі дякую, що не здав мою присутність іншим хлопцям, ну тоді в роздягалці.
- Як я міг змусити леді червоніти ще більше, достатньо було одного погляду на тебе, я зрозумів що ти не з тих хто буде виставляти себе на показ хлопцям. – а в думці додав і не дозволю іншим тебе розглядати, тільки мені можна.