1. Передісторія подій

Історія молодої студентки Вікторії, яка жила в гуртожитку, всі подруги довкола мали  свою половинку або кандидата в чоловіка. Лише їй не щастило знайти своє кохання. Досить часто зимовими вечорами вона не могла заснути і думала про свою особливість. Про це вона нікому не розповідала. В сучасному світі це було швидше недоліком ніж достоїнством. По крайній мірі так думала сама дівчина. Секрет полягав у її незайманості. Чи схоче хлопець зустрічатися з дівчиною, що дала обітницю перед Богом не втратити цноту до весілля. Адже, як казав їй один кавалер: "Ну я ж не камінь, щоб дивитись, але не брати те що хочеться." Звісно, хто ж буде терпіти такий "дискомфорт". Як же бути, що робити? Напевно вона даремно дала обітницю, яку не зможе стримати. Де знайти такого хлопця, щоб не вимагав близькості до весілля? Того, який зрозуміє і сприйматиме її такою, як вона є. З такими  сумними думками  дівчина заснула під ранок. Вона ще не знала, що згодом ця обітниця швидше допоможе розпізнавати серйозність намірів її залицяльників. Адже кожен недолік може стати перевагою, якщо поглянути під іншим ракурсом.
Прокинулась я під звук будильника. Голова гуділа, і кожний голосний звук молотком постукував у голові. Ну звісно, як можна очікувати тиші в гуртожитку, та ще й після безсонної ночі очікувати на легкий підйом. Проте у мене є своя секретна зброя, ліки від поганого настрою та тривожності. І це кава.
Вставши, поспішила поставити чайник і взялась готувати чудодійний напій, вкинула порцію кофеїну, почала готувати бутерброди  і вже кайфуючи від запаху, почала приспівувати відому пісню Таліти Кум, подекуди додаючи слова під свій настрій: - співаю
"Вона- гаряча і гірка
відчуй на смак яка,
відчуй як пахне ка-а-а-ва.
Це спокуси аромат
це запах насолод.
Рецепт від всіх незгод...."
І так це саме ті ліки, що піднімають мені настрій кожного ранку.
Поснідала і настрій трохи покращився. Вдягнула зручні джинси,  джемпер, куртку, шапку, кросівки, та вирушила на пари. Адже навчання ніхто не відміняв. Хоч всі трохи і розслабились після зимових канікул та викладачі, як могли старалися нас активувати та стимулювати. 
Навчалась я на модельєра одягу. Ще з дитинства мені подобалось слідкувати за бабусею. Як вона могла на швейні машинці пошити одяг для онуків. Щоб то не було, чи замовлення для сусідів, чи одяг для потреб своєї сім'ї. Вона, здається, вкладала частинку душі у кожен елемент свого виробу. У селі вона користувалась популярністю, особливо в період розпаду радянського союзу. Люди не мали можливості купити все необхідне для себе чи для дітей. Пам'ятаю, як вона розповідала, що до магазинів в ті часи стояли величезні черги, особливо коли привозили якийсь товар. А купляли не лише що підходило конкретно тобі, а все що  було в магазині, чи що можна обміняти комусь на необхідні тобі речі. Часто купляли тканини, бо тоді можна пошити той елемент одягу, який тобі потрібно. Тому люди нерідко зверталися до бабусі, щоб вона щось шила чи перешивала. Я не пам'ятаю тих важких часів, але змалку любила спостерігати, як бабуся щось шиє. Часто зверталась з проханнями, особливо перед новорічними святами. У школі любили організовували свята чи виступи де нам необхідно самим придумати костюм для гри в виставах. З цим завданням я завжди зверталась до неї, думаю не складно здогадатися, що одні з найкращих наряди були у мене. Це завжди мене захоплювало. І я захотіла вміти створювати гарний одяг.