Розділ 5

Айлін

В машині Даміан не сказав ні слова. Дорога зайняла приблизно пів години, коли за містом став виднілися великий будинок. Під'їхавши ближче, мої очі широко відкрились, в захваті від вигляду будівлі. Коли машина зупинилася, я не могла й слова мовити. Я ніби попала у новорічну казку де я граю головну роль. Біля дверей дві невеликі ялиночки, вбрані сяючими вогниками. Весь будинок, дах, вікна, огорожа, все було в сяючих вогнях. Віночки на дверях,висячі кульки з даху і легенька новорічна мелодія так гарно звучала з будинку... Це додавало ще більшої чарівності. Я була така вражена красою навколо, що просто стояла і насолоджувалась виглядом, поки долоня Даміана не лягла на талію і підпихнув мене вперед, ніби наказуючи йти.

-Не стій, замерзнеш. 

Я тільки кивнула, все ще не взмозі говорити, і пішла в середину. Та там стало ще краще. Всередині стояла ялинка, яка просто сяяла своєю витонченістю. Біля неї стіл та дивани таж в новорічній тематиці. А наступна кімната,як я зрозуміла була для танців. Дивовижно накритий стіл. Одним словом, це просто диво...

 -Нарешті!!- вибіг Лео нам на зустріч.

-Добрий вечір. - привіталась я.

-Добрий, зважаючи на те стільки часу ви збираєтесь, то потрібно було робити вечірку не на 14 а на 17, так як ви приїхали пів на п'яту.

-Не починай,- сказав Даміан і пройшов в середину. 

-Він не в настрої? - спитав Лео.

 -Не знаю. 

Вечір почався дивовижно, тільки як ми прийшли. Гарно посидівши всі пішли на танцпол, а я залишилась за столом. У мене не було настрою йти танцювати. Це справді дивовижний вечір, сповнений затишку, передчуття новорічних, різдвяних свят. Та на серці всеодно якось сумно, ці думки заохотили мене поїхати додому в ліжко під теплу ковдру.

-Міс Айлін, щось не так з вечіркою?,- жартівливо сказав Лео, присівши біля мене.

-О все дивовижно, просто нема настрою, ви ні до чого.

 -Можливо вже на ти? Набридла ця офіційність.

-Я не проти.- сказала радісно, з його появою настрій справді поліпшав.

 -Як гарно ви проводите час, не завадив? - якось роздратовано спитав Даміан зайшовши до нас.

 -Ти де тут взявся? - спитав Лео.

 -Почала грати повільна музика, от я й прийшов випити соку.- якось знервовано сказав.

 -Повільна музика? Айлін потанцюєш зі мною?- якось з юмором спитав Лео, підмигнувши Даміану.

 -Айлін? Коли ви встигли перейти на ти? - Даміан підійшов до нас, із вигляду він справді був якийсь злий.

-Тоді, коли ти насуплений пішов кудись. Так що, потанцюємо?- не вгамовувся Лео.

-Ні, вона вже достатньо часу провела з тобою. Айлін з задоволенням потанцює, тільки зі мною.- він підійшов, взяв легенько мою руку, допомагаючи піднятись, я хотіла її висмикнути, але з його вигляду зрозуміла, що це не на часі. Тому просто піднялася і ми мовчки пішли, туди де лунала музика. 

-Айлін, значить? - я була знову так захоплена виглядом навколо нас, що знову просто пропустила запитання.

 -Мм? 

-Ти диви ще й ігнорує мене. Ти дуже жорстока Айлін. Одягнулась так, а потім ще й фліртуєш з братом? 

-Що??- я вирячила очі, не віривши, що почула правду.

 Не зупиняючись рухатись в танці він продовжив, положивши голову мені на плічко, вкусивши мочку чого вуха, від чого я затремтіла. 

-Не вдавай невинне ягня. Якщо ти хотіла викликати у мене ревнощі, то в тебе дуже добре це вийшло,-прошепотів.- А і ще, тобі подобалися десерти на столі? 

-Так це ти їх ставив! 

-Я,- самовдоволено сказав. 

-А де дівав букети мого нареченого? 

-Викидав,- просто сказав він, зовсім не каючись.

Музика раптово закінчилась, а я все ще в шоці від його слів, просто вибралась від його рук, і побігла на вулицю. Ця його поведінка максимально дивна, я не розумію нічого, просто хотілось десь зникнути. Як все набридло.

 Я старалась зажди навіть не дивитись в його сторону, бо думала що зовсім не цікава йому, а виходить навпаки? Ззаду почулось клацання замка, і мене рвучко хтось потягнув вбік, я ледь не впала, але замість цього просто втаранилась в чоловічі груди, піднявши голову побачила, що це груди Даміана. Що він тут забув?

 -Знаєш, ти своєю поведінкою, зведеш мене з розуму. 

Я навіть не встигла нічого зрозуміти коли до моїх губ торкнулись його. Це сталось так раптово, що я просто стояла, не знаючи що робити.Даміану напевно це стало не до вподоби, адже він прикусив мою нижню губу, ніби мовчки наказуючи відповідати йому. Не задумуючись я стала швидко відповідати йому на поцілунок. Це було в міліони разів краще ніж я собі уявляла. Його прохолодні губи з смаком віскі так добре відчувались на моїх, що я ні за що на світі не хотіла, щоб це закінчувалось. Він став сильніше цілувати мене, і я не витримавши нахилила голову, щоб дати йому доступ поглибити поцілунок, і тільки це сталось, я не втримала стогону, що так і рвався на зовні, як тільки його губи торкнулись моїх. Почувши мій стогін задоволення, Даміана ніби хтось вдарив по голові. Він швидко відвернувся, і затулив обличчя долонями.

-Чорт! Пробач...

-Що?? За що ти просиш вибачення?- я нічого не розуміла, і взагалі ще відходила від нашого поцілунку.

-Я.. я не мав правда цілувати тебе вдома, чи торкатися тебе, коли ми танцювали. Тим паче не мав цілувати тебе так, ніби ти моя... Я зробив помилку, пробач. Я не мав наближатися до тебе, хоч які відчуття ти в мене не викликаєш, я просто втратив контроль, біля тебе він десь випаровується. Якби тут був твій наречений, він скрутив би мені голову. 

-Наречений?- я ошелешено дивилась на нього. То ось чому він так поводився. То наближався, то знову ставав холодний. Даміан думає, що я заручена!

 Я не знала що йому сказати, тому зробила те, що декілька секунд назад зробив він. Стала навшпиньки, потягнула його до себе і міцно поцілувала, він відразу відповів,і став цілувати ніби від цього залежало його життя. Я хотіла поцілунком передавши всі ті почуття, які так довго мучать мене, і які не наважувалась сказати йому. Коли кисню вже бракувало нам обом, він відхилився, притулившись свої чолом до мого.