Розділ 4

Айлін

Зранку мене розбудив звук про сповіщення смс. Ледь відкривши очі, взяла телефон. На пошту Лео поскидав запрошувальні, в яких вказаний час на зустріч о 14:00. А ще, що мене забере машина. Дуже добре, я думала таксі викличу. Я швидко піднялася, адже вже була 10 ранку, а я зовсім не зібрана.

 Піднявшись, одразу пішла у ванну, набрала повну води, зробила піну і майже годину просто лежала, фантазуючи.

 Час вже підходив приводити себе до порядку. Накрутивши волосся, гарно залакувала його. Взяла передні прядки і легенько потягнула догори, пристибнувши зверху защібкою для волосся у вигляді подарунку, купила вчора разом з маскою, вони так пасують один одному. 

Закінчивши з волоссям на мене чекав макіяж. Не хотіла нікуди записуватись, адже колись я сама ходила на курси візажиста, тому знала, що чудово спораюсь із цією справою сама. 

Зібрала всі необхідні кісточки, тіні і головне підводка для стрілок, я їх обожнювала. Швидко зробивши основу, накрасила темними тінями повіки, олівцем брови, настав час для стріл. Я дуже давно цього не робила, і стала перейматися. Як не дивно не дарма. Я так довго не могла їх намалювати, що коли закінчила, за вікном почула сигнал машини. Що?? Так швидко? Коли глянула на годинник, ледь не впала 13:40... А я за навіть не одягнена. 

Почала шукати сукню, як в двері постукали. Хто ж це? Може Лізі вирішила забігти. В одній футболці, що ледь прикриває мої сідниці, я не задумуючись рушила до дверей. Відразу відкрила, навіть не дивилась хто там. Та коли двері відкрились, я хотіла провалитись під землю.. в них стояв Даміан.

-Містере Девіль? Чому ви тут?

 - І вам доброго дня, міс Айлін. Мені по дорозі, вирішив заїхати. Та як я бачу, вам на 14 зарано, бо ви ще геть не зібрана. Обтягнувши футболку, я відійшла вбік. 

-Якщо вже приїхали ідіть до кухні, і зачекайте. Мені залишилось тільки одягнутись. 

-Добре, кави можна?-Так ось там чайник, а там кава.

 -Не зробите для гостя кави?

 -Ви й так жалієтесь, що я довго. Ще каву вам робити? -Ідіть, вже якось розберусь.

 Залишивши його в кухні, я ще не відійшовши від шоку, пішла одягатись. Чому він приїхав по мене?

 Знайшовши плаття я почала натяувати його на себе. Думала впораюсь сама, та не тут то було. Спина в цьому платті була з сторін протягнута ниткою, яку потрібно було гарно зав'язати. І маленьким замочком, і ні до того ні до того я не дотягувалась. Час минав а я мучилась із сукнею, поки в двері не постукали. 

-Що? - знервовано сказала.

-Ти жартуєш? Вже скоро година пройде, а ти ще досі сукню одягаєш?

 -Так, бо я не можу впоратися з нею! - сказала я приречено.

-Мені можна зайти? - ой... Як зайти? У мене спина не зав'язана,і через це з плаття видніються мої мережевні трусики. Мені стало максимально незручно у цій ситуації. Але він стояв там і чекав дозволу..

-Так..- стишено сказала. 

Позаду почулись кроки і вже за лічені секунди Даміан стояв позаду. 

-Що потрібно зробити?-почав він хриплуватим голосом.

-Гарно зав'язати стрічку і застібнути той маленький бігунок. - відповіла знервовано.

Ззаду відчула, як його пальці ковзають по шкірі, вправно заправляючи в петельки стрічку, тоді бігунок. Впоравшись, він не відходив в наші очі зустрілись в дзеркалі. 

-Ти робиш це спеціально? -прошепотів він.

-Ти про що?

 Він не відповів, а його голова опустилась до шиї, і за мить я відчула вологий поцілунок, який він там залишив. Все тіло ніби намагнітилось і важко було не дивитись на нього у дзеркалі. Ми так гарно дивились разом...

 -Ти вже другий день, одягаєшся так, що я не можу погляду відвести. Думаєш, це нормально?- спитавши він продовжує осипати шию поцілунками, а я мусила сильно прикусити губу, аби не видати черговий стогін задоволення. Його руки міцно огорнули мою талію, коли нас перебив дзвінок телефону.

 -Чорт!- сказав він залишаючи мене, щоб підняти слухавку.

 -Що?- незадоволено спитав.-Ні, ми вже виїжджаємо.- договорив і вибив.

 -Ти ж зібрана?-переді мною знову постав бос Даміан, холодний, зібраний, без вогнику в очах. 

-Так. 

-Тоді їдемо.

 Він вийшов, не сказавши більше ні слова. Я зовсім його не розумію. Як мені розцінювати його поведінку? Та в мене не було часу на роздуми. Обтягнувши пальто, я вийшла слідом за Даміаном. Дуже цікаво, що ж там приготував для всіх Лео, і як зустріне нас святковий, новорічний вечір.