Життя складалось невпопад,
Знов їх шляхи розкинуті надвоє.
Мов сумний, хмурий листопад,
Лишив ти в серці так раптово,
Великий згусток туги та жалю,
І вже немає того блиску запального.
Так сильно душу рве мою,
Не можу,
Ріже аж до болю.
І вже надії не лишилось,
Скоріше б трути випити до дна.
Напевно так нам й не судилось,
Пізнати справжнього життя.