Кохання в переписці
Аж ось скінчилося чекання...
Аж ось скінчилося чекання,
І сподіванням вже кінець.
Та лиш зосталось сліз розчарування,
А з ним і невеличкий папірець.
Отих нездійснених бажань,
Що ми колись писали. Пам'ятаєш?
Та ні, забув ти їх і без вагань.
Забув мене. І навіть часу ти не гаєш.
Але мені вже не забути,
Ось тих бездонних миртових очей.
Не знала я наскільки вони можуть затягнути,
У вир несамовитого кохання і коротесеньких ночей,
Бо сни тоді тікали від мене.
А купідон тихенько пригорне...
Проте було це десь, колись.
І не вернути часу вже назад.
Мені в останній раз ти посміхнись,
Вже чую голос я між рідних променад.
Я заховаю своє серце,
Тендітне й щире десь в ядрі верби,
Щоб не дісталось вже нікому.
Немає сили це нести.
Колись хотіла я збагнути,
Ось те кохання чарівне.
Та не судилося мені почути,
Чого коштує щастя вартісне.
Вірш натхненний п'єсою Лесі Українки "Лісова пісня"
Відредаговано: 15.12.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
