10 глава

*Юстина

Мені стає не до сміху, бо я помічаю на його щоці сліди від червоної помади з огидними золотими блискітками. Коли нахиляюся ближче, то відчуваю різкий запах парфумів з квітковими нотами.

— З ким ти був? — Я виню себе за власну тупість. Очевидно, що з іншою жінкою. Тут і до ворожки не треба ходити. Я б не мала нічого відчувати, але неприємний укол ревнощів вже тік по моїх венах. Повільно він досягав серця, об яке неначе кішки почали точити кігті. Було фізично боляче й морально складно.

— Моя совість чиста, Юстино. Хоч цей шлюб і фіктивний, але я не збираюся спати у цей період з іншими жінками. Я не буду втягувати тебе у якісь інтриги чи скандали. Обіцяю. — Я дивлюся в його карі очі й згадую Макса, якому так само сліпо довіряла. Граблі 2.0 опиняються під моїми ногами. Залишається лише обрати чи хочу я отримати ще одну шишку на лобі.

— Тоді де ти був і звідки ця помада на шиї? — Я більше не витримую. Пальцем стираю той огидний слід. Готова силою засунути його в душ, щоб не чути цей запах, але розумію, що не маю таких повноважень. Я — не його дружина.

— Це дуже довга історія, Юстино, й дуже сумна. Я обіцяю, що колись тобі все поясню. Зараз же прошу просто мені повірити. День був важким. Я хочу відпочити. — Замість відповіді він просто відшиває мене, а я не бумеранг, щоб повертатися до цього недоумка. Точніше, я ще повернуся й так йому дам по одному місцю, що він пошкодує 1000 разів про цей шлюб.

— Я вже Максу вірила. Досить з мене. — Поки в саду не зʼявився ще один фонтан, тільки вже з моїх сліз, я втікаю у свою кімнату. Це вже стає традицією. Тільки від сліз мене зупиняє раптовий дзвінок Іллі.

— Ти вже забула про свого брата, Юстя? Невже шлюб з Гаврилом настільки сподобався? — На фоні гучна музика й крики якихось дівчат. У клубі настільки нудно, що він вирішив мені зателефонувати?

— Все чудово. Я просто зайнята пошуками нового чоловіка. Щось старий з обовʼязками не справляється. — Стараюся говорити якомога голосніше та чіткіше, аби Гаврило точно почув. У нашому договорі немає пункту про те, що я не можу його мучити й доводити до сказу. Ой, а варто ж було це прописати.

— І як успіхи? — Я чую хлопця, який замовляє пиво на барі, відповіді бармена і якесь буркотіння Іллі на фоні. Мій брат не перестає мене дивувати.

— Он завантажую сайт для знайомств. Може в тебе в команді є ще претендент на роль мого чоловіка? — Затамовую подих, відводжу телефон від вуха й чую віддалені кроки Гаврила. Нехай тепер йому дах зносить від ревнощів.

— Мене вже тут кличуть. Мушу бігти. Солодких вам снів. Не поприбивайте один одного, бо нам без капітана гру з «Крижаними титанами» точно не виграти. — Минає секунда після завершення виклику і на порозі зʼявляється Гаврило в одних лише подарованих мною боксерах, склавши руки на грудях. Краєм ока він намагається зазирнути в мій смартфон.

— З якими це обовʼязками я не справляюся? — Розмір підійшов ідеально. Тканина чудово окреслює його вигини. Він ще щось там белькає, але я ігнорую його дорікання. Нехай говорить, що хоче, тільки постоїть тут довше.

Моя уява вже вимальовує, як я беру його натурщиком і ліплю скульптуру. Пізніше якась фанатка Гаврила Котика купить її у мене за шалені гроші. Хоча, ні. Я не продам її нізащо, навіть якщо дуже потребуватиму коштів. Достатньо того, що на нього вже кожна друга слину пускає.

— Дружині своїй недостатньо часу приділяєш, — бовкаю перше, що приходить в голову. Останнім часом на думку мені нічого розумного не спадає. Як я докотилася до того, що роздивлюся свого фіктивного чоловіка у трусах зі своїми ж фото?!

— Ну і як ти хочеш, щоб я приділив тобі час? — Оу! Це щось новеньке. Макс завжди казав, що у нього безліч справ і він дає мені максимум свого вільного часу, а тут хокеїст, який має такий щільний графік, готовий виділити мені годинку чи навіть дві. У нього точно амнезія. Певно забув, що я фіктивна дружина, а не справжня.

— У мене була одна класна ідея, яку я довго не могла втілити. Думаю, ти ідеально підійдеш. Я хочу, щоб ти був моїм натурником для глиняної скульптури. — Гаврило зависає, як мій старий компʼютер. Він з недовірою схиляє голову вбік і морщить лоба. — А що тут такого?

— Розслабся. За ці круті боксери — я весь твій. Буде тобі натурник. — Мій внутрішній естет зараз по дорозі в рай. Це буде одна з моїх найкращих робіт.

— Тільки-от є один нюанс. Потрібно зняти ці боксери. — Це не обовʼязково. Я можу знайти інші референси, якось викрутитися, але я роздягну його догола й тоді подивимося: хто з нас протримається довше. У цю гру можна грати вдвох.

— Вже? — Він тягнеться до гумку, де вишите моє імʼя, але я вчасно заплющую очі. Достатньо шоу на сьогодні. Розтягнемо цю виставу на декілька дій.

— Ні. Домовимося пізніше про дату й час. Ескіз треба малювати на моїй студії. Там є все необхідне, а зараз… — Сліду на його щоці немає, як і того запаху парфумів, але осад неприємний у мене залишився. Відчуття, неначе я погано помила чайник і весь той накип опинився у моїй чашці. Замість ароматного чаю смакуєш якісь помиї. — Я хочу спати. Йди.

— А якщо я не захочу йти? — Він підходить ближче. Сідає на край ліжка й заправляє пасмо волосся мені за вушко. — Може я хочу провести час зі своєю дружиною. — Його палець опускається нижче. Він подушечкою ковзає по моїх губах. — Може я також хочу ніжності й ласки.

— Ти — втомлений і хочеш спати, — нагадую йому, відвернувшись до вікна.

— Мій сон проходить поруч з тобою, Юстино…

Крик Люби настільки гучний, що ми обоє підриваємося з ліжка й біжимо у спальню Гаврила. На його подушці Пері блює оладкою. Інша частина смаколика лежить на ковдрі. Видовище не з приємних.

— Безсоромна кішка! — Люба кривиться, прикриває рота рушником. Я тільки цей клубок шерсті скупала, а тут вона знову вся брудна й смердить.

— Тобі настільки не сподобався сніданок, що ти віддала його Пері? — Гаврило бере кошеня на руки, щоб хоч трохи заспокоїти. Люба обережно скидає білизну.

— На жаль, матрас теж постраждав. — Вона біжить з тими простирадлами й наволочками до пральної машини зі швидкістю світла.

— Ні, вона вкрала її. Схоже, що заховала оладку у твоєму ліжку. — Це перше місце, де ми мали перевірити, але щось не здогадалися.

— Ну що ж, бачить Бог, я цього не хотів, але сьогодні я ночую з тобою. — Гаврило несе Пері у ванну кімнату й миє їй мордочку. Вона безсила й хоче спати.

— Це ще чому? У тебе он скільки вільних кімнат. — Нехай вибирає будь-яку. Бажано, щоб була подалі від моєї.

— Бо твердий матрац є лише у твоєму ліжку, а на іншому я заснути не можу. Пері переночує у себе. Нехай це стане для неї уроком. — Думаю, їй вже байдуже. Вона дрихне у нього на руках. Невже ця маленька тваринка може принести стільки бід? Як у неї взагалі сил на це вистарчає…

— Ти просто шукаєш причини опинитися у моєму ліжку. — На фоні нашої суперечки я помічаю, як кутики вуст Люби підіймаються вгору. Вона забирає кошеня й ми залишаємося вдвох.

— Ти сама мене у нього запрошувала. Вважай, що після довгих роздумів я таки прийняв правильне рішення. — Його погляд прикутий до моїх очей. Він нахиляється все ближче й ближче. Мої губи опиняються в міліметрі від його. Я чую його теплий подих на своїй шкірі, що викликає у мене сироти. Впираюся руками в мармурову стільницю — єдине джерело холоду у цій спекотній кімнаті.

— Ілля буде не в захваті, — шепочу я. Мені стає важко дихати. Серце ледь не вистрибує з грудей. Я опускаю погляд на його тапочки. Намагаюся зосередитися на них, але не виходить. Чорт! Він практично голий, до біса ніжний та спокусливий стоїть тут і надіється, що я розтану від його гарячих фраз.

— А ми йому нічого не розкажемо, Юстино. — Я впираюся долонями в його груди, заперечно хитаючи головою, думки в якій забиті лише ним.

— Це неправильно. — Якщо в моєму ліжку опинився б будь-який інший чоловік, то це б не становило проблеми, але з ним я втрачаю контроль над собою. Без Макса дихалося легше, але з Гаврилом куди приємніше. Його дії пробуджували в мені цікавість, приглушити яку було майже не можливо.

Я гадала, що кохання — це про спокій, тиху гавань та розуміння без слів. Я навіть подумати не могла, що жага, обмеження та захоплення також можуть бути компонентом любові. Може я взагалі нічого не тямлю у цих любовних штуках, але я знаю точно, що більше нікому не дозволю розбити своє серце знову.

— Між нами з самого початку все було неправильно, Юстино. Ця історія з фіктивним шлюбом — ще та авантюра, але знаєш, мені подобається це риса у тобі. Ти готова піти на ризик заради своїх цілей і тобі це вдається. Ми схожі набагато більше, ніж ти можеш собі уявити. — Він бере мене за плечі й обертає лицем до дзеркала. Його руки повільно ковзають з моєї талії на стегна. Я бачу у відображенні дві пари очей з яких от-от підуть іскри.

— … і це мене лякає, — закінчую думку, яку не планувала озвучувати вголос.

— Забий. Ти ніколи не зможеш закохатися у такого мерзотника, як я. Твоє серце в безпеці поки ти зі мною, а тепер — спати. Я теж втомився. — Він не чекає на відповідь. Перекидає мене на плече, ніби я мішок з картоплею й несе у спальню. Я подумки визнаю, що він має рацію. Радше він викличе у мене психічні захворювання, ніж любов. Цей хлопець доведе мене до інфаркту, а потім закопає десь у своєму розкішному саді і я стану добривом для його гортензій.

— Я вже казала, що ти нестерпний? — Він опускає моє тіло на мʼякі простирадла й нависає наді мною з посмішкою на всі 32.

— Сьогодні поки недостатньо. Здаєш позиції, Лотос. — Я закриваю йому рота подушкою, щоб він нарешті замовк.

— Здається, ти забув. Я тепер Юстина Котик, любий. — В один момент я опиняюся під ним. Затиснута між ковдрою та його гарячим тілом. Він нахиляється до моєї шиї й повільно проводить по ній кінчиком язика. Мене мурашить, я закочую очі з думкою «хоч би не застогнати».

— Ти взяла моє прізвище, Юстино, тож не дивуйся, що я хочу взяти тебе.