9 глава

*Юстина

Між нами залишається дуже мало вільного простору. Його тіло приємно давить на моє. Я відчуваю, як бажання наростає і коли дивлюся в його очі, то розумію, що воно взаємне. Він посміхається до мене своєю найзухвалішою посмішкою, а тоді нахиляється до моїх губ. Я тягнуся до нього повільно, але впевнено й відчуваю… шорсткий язик?

Я кричу, коли розумію, що це не Гаврило у моєму ліжку. Натомість отримую лапою по лиці й все стає на свої місця.

— Пері. — Кішка дивиться на мене, неначе я з божевільні втекла. — Вибач, що налякала.

Руда пустунка продовжує лизати мої щоки і я розумію, що її образа пройшла. Доведеться звикнути до того, що тепер у цьому домі я не одна. Коли опускаю погляд, то розумію, що мої руки затиснули простирадла не від страху, а від солодкого очікування, яка так і не здійснилося.

— Я ненавиджу тебе, Гавриле! Чуєш? — Він навіть у сні мене дражнить. Знаєте, я серйозно хотіла вичитати його, але спальня була пуста. Постіль ідеально застелена, іграшки Пері поскладані у кутку, його обручка та годинник — відсутні.

— Ви вже прокинулися. — Люба заходить у спальню і кішка починає дертися по її штанах вгору, неначе по дереві. — Пері бунтує, коли Гаврила немає вдома. Сьогодні вона може поводитися неслухняно. — У нас з кішкою більше спільного, ніж я думала.

— А де він? — Наскільки я памʼятаю, то в понеділок у них немає тренувань. Та й найближча гра аж на наступний тиждень.

— Він вам нічого не казав? — Люба нервово загинає пальці і я відчуваю, що щось тут не так.

— Ні. — Я набираю Гаврила, навіть попри те, що він зараз буде доставати мене питаннями. Я готова визнати, що скучила за його тупими жартиками, лиш би переконатися, що з ним все гаразд. Моя тривожність душить мене. Коли все виходить з-під контролю, тому мені важко стримувати свої емоції. У моїй голові зʼявляється тисяча поганих сюжетів. Я накручую себе й знищую цим повільно, крок за кроком. Мені слід було попередити його про це.

— Він не візьме трубки. До вечора. — Гудки справді не йдуть. — Він приїде і сам все вам пояснить, якщо захоче. На жаль, я не можу цього зробити, Юстино. Втім, він приготував для вас невеличкий сюрприз. Ходімо. — Люба виштовхує мене з кімнати Гаврила. Вона кладе Пері у кишеньку свого фартуха й ми спускаємося на перший поверх. Мушу визнати, що весь цей час кішка шипить, мов дика. Навіть я стараюся триматися на відстані. Бійка з котом о 10 ранку не входила у мої плани.

Коли ми заходимо в їдальню я бачу на декілька метровому деревʼяному столі велику порцелянову тарілку з синіми візерунками. По центру розміщені апетитні оладки. Поруч стоять невеличкі ємності зі згущеним молоком, сметаною і варенням.

— Тут і яблучне, і сливове, і полуничне, і малинове. Гаврило сказав відкрити все варення, бо не знав, яке ви любите. — Моїми грудьми розливається приємне тепло. Це був перший пункт із мого вчорашнього списку. — Смачного вам!

Люба йде і лише зараз я помічаю, що тарілка стоїть не зовсім рівно, неначе з-під низу їй щось заважає. Я підіймаю її й бачу знімок, зроблений на Polaroid з підписом: «Ти порвала мої шорти, тому довелося готувати голяка, люба. Нехай смакує)». На фото зображений Гаврило у фартуху на голе тіло. У руках він тримає сковорідку з оладками. Я ловлю себе на думці, що закочую повіки з таким же сарказмом як він. Другий день у домі Гаврила, а я вже стаю схожа на нього. Мені варто перейматися?

До біса ці роздуми, коли оладки от-от охолонуть. Поки я смакую кулінарні шедеври свого чоловіка, то в моїй голові назріває хитромудрий план. Що ж, він сам напросився. Я без вагань замовляю йому шорти зі своїм селфі у формі сердечок. Мені пропонують ще й боксери зі знижкою. Ну і хто я така, щоб відмовитися? Пері дивитися на мене, як на ненормальну, коли я посміхаюся до свого смартфона, мов злий геній.

— Ввечері на твого кото-татка чекає сюрприз, Пері. Йому дуже сподобається. — Пері нявкає у відповідь. Обурено та агресивно. Неначе образилася, що я для неї нічого не замовила. — Перчик, ну що не так? Ходи до мене. — Я чухаю її за вушком, обережно гладжу животик, стараючись не проводити долонею проти шерсті, але вона дивиться насуплено.

— Юстино, може вам ще чогось? — Я лиш на мить обертаюся, щоб відповісти Любі, як трапляється крадіжка. Різка, хитра та підступна. Пері хапає мою останню оладку, яка за розміром, як сама кішка, й швидко втікає.

— Ловіть Пері. Вона вкрала мою їжу! — Я не жаднюга. Можу й поділитися, але кішці такого їсти категорично не можна. Гаврило прибʼє мене, якщо з нею щось станеться.

— Треба було її в переносці замкнути. Тоді б вона не нашкодила ні собі, ні іншим. — Ми рухаємося за жирним слідом на плитці, а потім і на паркеті. Пері не відповідає, коли ми її кличемо. Вона десь тихенько затаїлася. Легше знайти голку в копиці сіна, ніж маленьке кошеня у такому великому будинку.

— І що тепер робити? — Минуло достатньо часу, щоб вона вже встигла зʼїсти цю оладку. Втім, ця порція занадто велика для такого крихітного пухнастика.

— Головне — заспокойтеся. Пері не пішла далеко. Вона повередує, а потім їй стане сумно й вона повернеться. Ця кішка вже декілька разів ледь не довела мене до інфаркту своїми витівками. Не люблю через це понеділок. — Ми сідаємо на диван. Я стараюся навіть дихати максимально беззвучно, щоб почути тупання лапками, втім все марно.

— Але я не можу сидіти так просто, склавши руки. У будинку є камери? — Ми маємо її знайти, навіть якщо це здається неможливим.

— Ні. Гаврило цінує приватність. Камери є лише назовні будинку. — Люба знімає свою хустинку й починає махати нею у мій бік. — Заспокойтеся. Вона скоро зʼявиться.

— У неї є улюблена їжа? — Має бути якийсь спосіб дістати її зі схованки.

— Вологий корм з курятиною. — Я бачила склад з банок на верхній полиці кухні. Там їх вдосталь, щоб розкласти по всьому другому поверсі.

— Покладемо по одному у кожній спальні і ще декілька в коридорі. Впевнена, що це їй смакуватиме набагато більше, ніж оладка. — Люба декілька секунд переварює мою ідею, але таки погоджується. Ми стоїмо у коридорі, ховаючись за дверима, аж поки по будинку не розноситься задоволене чавкання Пері. Я забігаю у спальню Гаврила й ловлю кішку. Всю в жирі та мʼясі. Вона роздратовано намагається вибратися і я таки дозволяю їй доїсти.

— А оладки ніде немає. — Ми з Любою заглядаємо під штори та тюлі. Я залажу під ліжко. Ми навіть відсовуємо шафу, але все марно.

— Вона її зʼїла? — Я дивлюся на Пері й розумію, що стільки б у неї просто фізично не вмістилося. Вона трохи більша за мою долоню.

— Ні, але надійно сховала. Пройде час і ми її знайдемо. Я завтра влаштую тут генеральне прибирання, Юстино. А поки вона нехай краще в переносці посидить. — Люба хоче взяти кішку, але та ховається за мною. Мені стискає серце від болю. Я б не хотіла сидіти в цій тісній коробці з ґратами. Вона всього лише хоче любові й уваги. Не варто карати її за це.

— Ні. Я скупаю Пері, а потім ми погуляємо з нею в саду. На сьогодні вона — моя відповідальність. — Люба видихає з полегшенням. Схоже, що вона вже добре натерпілася від цього пухнастого чуда.

— Як скажете. Гаврило зазвичай купає її у власній ванні. — Вона переводить погляд на двері у золотому обрамленні. Єдина кімната, де я ще не була. Що ж, ось і випала нагода туди потрапити. — Я вже піду. У мене ще безліч справ.

— Ну що, замазуро, йдемо купатися? — Вона така кумедна в цьому жирі. Намагається злизати його язиком, але це те саме, що вилити тону масла й намагатися замести сліди вологими серветками.

Ванна кімната Гаврила виявляється розкішною. Окрім душу тут ще й велике джакузі на краю якого розкладені іграшки для ванни: качечки, восьминоги, рибки, краби. Підозрюю, що це все для Пері. Ціла полиця відведена для її засобів гігієни. Та у неї шампунів більше, ніж у самого Гаврила!

— Ти навіть не уявляєш, наскільки тобі пощастило, Пері. Він любить тебе всім серцем. — Не вірю, але я по-доброму заздрю кішці. Вона виграла джекпот у цьому житті.

У ванні Пері поводиться слухняно. Вона поважно ходить по поверхні від однієї іграшки до іншої, задерши носа вгору. Коли їй стає нудно, то вона нявчить і я розумію, що пора завершувати ці СПА-процедури. У теплому рушнику вона засинає і я кладу її в лежанку, видихнувши з полегшенням.

Ніколи не думала, що таке маленьке створіння може бути таким вибагливим та вередливим. Я дивлюся, як вона мило сопить, як її круглий животик повільно здіймається вгору під час кожного вдиху й сама починаю позіхати. Засинаю у мʼякому кріслі поруч з кошеням і прокидаюся лише від дзвінка у двері.

За вікном вже заходить сонце. Схоже, ми спали довше, ніж я планувала. Звук на першому поверсі посилюється і я біжу відкривати двері. Ми з Любою одночасно опиняємося біля входу. На порозі нас зустрічає курʼєр, який випереджає Гаврила на якусь мізерну хвилину. Під пильним та водночас втомленим поглядом свого фіктивного чоловіка я забираю посилку. Мені вже руки сверблять, щоб відкрити той шедевр, але його реакцію я хочу побачити ще більше. Люба та курʼєр зникають так само швидко, як і зʼявилися. І між нашими напруженими поглядами тиша стає все важчою.

— Тобі сподобався сніданок? — Моє тіло вкривається сиротами від його приємного голосу, але він сприймає це геть інакше. Гаврило знімає свою лляну сорочку й накидає мені на плечі, не зводячи погляду.

— Він був неймовірною апетитним та смачним, — зізнаюся я. Коробка в моїх руках починає тремтіти й це викликає у нього посмішку.

— Як і фото, вірно? — Стає важко ковтати. Я просто суну йому в руки подарунок, кусаючи нижню губу.

— Я замовила тобі нові шорти. Тепер тобі не доведеться йти на такі жертви. — Він сідає на лавочку поруч з фонтаном і розкриває замовлення. Від його гучного сміху мій сон остаточно проходить.

— Це неймовірно, Юстино. Я думав, що ти ще й фартух зіпсуєш, а ні. Ти знаєш, що ти перша жінка, яка намагається мене одягнути, а не роздягнути? Це якийсь збій у системі чи що?